Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

Ми не знали учення Маркса й Енгельса про державу, про її ролю, характер, про завдання революційних кляс у відношенню до держави.

Ми не розуміли того, що наша державність потрібна нам була, як засоб для повного соціального й національного визволення наших працюючих мас, як засоб для знищення всякого клясового панування, як засоб знищення самої держави й усієї її машини й перетворення сучасного насильницького громадянства в громадянство соціально вільних і рівних людей.

Ми знали тільки одну державу — буржуазну, сучасну, з усіма її усталеними орґанами й апаратами. Ми вірили в її вічність, непохитність, незмінність. Ми знали, що ці державні орґани й апарати були найкращими засобами нашого національного поневолення. Ми знали, що для того, щоб визволення наше було повне, ми повинні захопити ці апарати влади, зробити їх своїми, се-б-то здобути свою, національну державність.

Так ми й робили. На це йшла вся наша увага, енерґія, сила, запал. Ми добували, будували й творили ту державність, яку ми знали, яка була перед нашими очима.

І скільки, справді, тої енерґії, сил, завзяття, крови й життя ми вклали на те, щоб зробити... не свою державність, ворожу нашій нації, загубну для неї!

Кажучи по щирости, ми рішуче нічого не міняли в суті тої державности, що була за часів Тимчасового Правительства. Ні одної основи її ми не порушили. Ми тільки міняли національну форму її, — замісць сине-біло-червоного прапору ми вішали жовто-блакитний.

Розуміється, народ, позбавлений національних форм свого розвитку, не може приняти як слід ніяких самих кращих соціальних здобутків. Він є подібний до чоловіка з хворим шлунком, якому дають смашні й поживні страви.

Але з другого боку так само неможливо здоровому робочому шлункові давати їсти не здорову, руйнуючу все його здоровля їжу.

У нас же не вистарчило сміливости й натхнення, оздоровляючи шлунок нашої робітничої нації, дати їй ту їжу, яка була б поживна для неї й якої вона сама вимагала від нас. Замісць того ми пропонували їй усякі панські, гнилі, отруйні страви á lа moujik oukrainien. Ті самісенькі страви, якими годувало й Тимчасове Правительство.

Ми цілком справедливо виставляли разураз факт нашої одмінної національної природи: безбуржуазности. Ми цілком вірно доводили завсігди, що найбільшим ворогом нашого національного визволення були буржуазні кляси на Вкраїні. Отже, здається, повинно було би бути ясно, що поки на Україні лишиться панування буржуазних кляс, се-б-то буржуазного ладу, доти й наше повне національне визволення не можливе. І нашим завданням, коли ми вже тільки на національну справу звертали всю свою увагу, в інтересах хоча би тільки національного визволення треба було насамперед знищити панування буржуазного ладу на нашій землі, зруйнувати силу найбільш ворожих і чужих нашій національности кляс. Вся наша особлива історія, всі умовини нашого історичного розвитку вимагали цього від нас, це було необхідностю дальшого нашого визволення.

А ми що замісць того? Підтримували, скріпляли, боронили панування цих кляс на Україні.

3. Що таке демократичний лад?

О, ні, — можуть мені заперечити самозакохані наші демократи, — ми боронили й скріплювали демократичний лад. Ми обстоювали прінціпи демократії, ми не хотіли насильства ні над одною клясою, ми спірались на волю всього населення.

Дійсно, на українському прикладі можна найкраще переконатися, що так звана „демократія”, демократія сучасности, є тільки замасковане панування буржуазії, що демократичний лад не порушує основ капіталістичного ладу.

Ми були самим демократичним Урядом. То правда. І щиро демократичним. Але це не заважало тому, що вся сістема економичного й соціального життя лишалась суто-буржуазною.

В той час, як большевики іменно цю сістему ламали, руйнували, нищили, ми її всіма силами оберігали.

Розгляньмо чесно й отверто всю нашу діяльність.

Взяти хоча би таке вже питання, як земельне, де ми були й повинні були бути найбільш радікальними, (бо в йому полягала найбільша вага нашої влади). І ми в Універсалі, спраді, виявили себе радикалами.

Але... бути в життю такими радікалами не змогли. Переведення в дійсність наших постанов одбувалось нерішуче, неупевнено, з огляданням на поміщицтво, з прислуханням до ґвалту фабрикантів, заводчиків. Ми навіть мусіли давати „роз'яснення” панам поміщикам. Голова Ґенерального Секретаріату через кільки днів по випуску Універсалу мусів заспокоювати великих землевласників, цукрових заводчиків і инчих переляканих панів, натякаючи їм, що, хоч земля й одбірається у них, але, може, якось буде їм і відшкодовання.