Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

А до того часу такий „соціаліст” міг бути й поміщиком, і фабрикантом, і активним визускувачем чужої праці, паразітом, дармоїдом, міг жити етикою пануючих, піддержувати всі установи буржуазного ладу, міг без протестів, без найменьчих усиль бути вірним прихильником несправедливого ладу, — бо що, мовляв, зробиш, коли такий об'єктивний хід річей, коли законів громадянства не перевернеш усиллями особи чи партії, поки в йому не визріє новий лад з новими законами.

Такий „марксізм” був подібний до того леґендарного малоросійського гладкого хуторянина, який лежав під деревом і ковтав вареники, що росли на тому дереві й падали йому в рот. Ще самі й у сметану вмочалися. Наш соціалізм був цілком подібний до цих вареників. Ми лежали собі, ситенькі, гладенькі, в буржуазному холодочку, тішились на м'ягенькій травичці, мугикали собі малоросійські пісенькі й ждали, що вареники соціалізму визріють на нашому хуторянському дереві й падатимуть нам у рот. Наше ж усилля буде тільки в тому, щоб роззявити свого малоросіянського ротика й ковтнути чудодійний плід об'єктивного розвитку річей.

Та й то ще коли те буде! Не за нашого віку, хіба що внукам упаде в рот.

І ми тим, по правді сказати, дуже й не клопотались і не журились. Виростуть на вербі вареники, чудесно, ми нічого не мали проти їх, навпаки, ми ж самі казали, що вони таки колись визріють. Не визріють? Ну, що ж, ми не винні.

А все ж таки ми соціалісти, марксісти, бо ми маємо проґраму соціалістичну, ми в своїх промовах і статтях завжди вживаємо такі вирази, як: „пролетаріат”, „буржуазія”, „розвиток продукційних сил”, „клясові протиріччя” й инчі хороші, учені марксістські слова, а дрібна буржуазія, оті всі есери, есефи, не люблять уживати цих слів, отже вони, значить, не чисті соціалісти.

Не маючи самі жагучого, одважного прагнення знищення в самих його основах, у самому його ґрунті капіталістичного ладу, ми й другим не вірили, не розуміли їх, не розуміли великої, могутньої простоти большевизму, тої простоти, яка є властивою всім щирим, послідовним, для блага великої більшости людськости напрямленим вченням. Не демаґоґія, а велика простота й щирість їхніх стремлінь, їхньої акції тягли до себе страждучі, експлуатовані маси. Наприклад.

Большевики оповіщають війну війні. Вони викликають своєю аґітацією й пропаґандою огиду, обурення й ненависть поневолених кляс до цього страшенного зла, до цього злочинства пануючих кляс, які в ім'я своїх клясових інтересів убивали мілліони людей, руйнували життя десятків мілліонів родин, нищили сотні й тисячі мілліонів рублів на це нечуване побоїще. І з повною послідовностю, з невмолимою упертостю роблять усе, щоб спинити це страхіття: руйнують армію, розкладають її, знесилюють, примушують Тимчасове Правительство серйозно думати про припинення побоїща, про мир. Вони ні перед чим не зупиняються. Договори з союзниками? К чорту всякі договори з світовими грабіжниками, інтереси мілліонів працюючих вище всяких договорів. Інтереси Росії? Міжнародня сітуація? Ніяких міжнародніх, імперіалістичних інтересів у працюючих кляс немає й не може бути. Маси, розуміється, не могли не відчувати цеї щирости, цеї відданости большевиків їхнім інтересам.

Далі. Большевики аґітують за дійсну революцію, за знищення панування паразітарних, експлуататорських кляс, за повне соціальне визволення широких мас. І послідовно, твердо, непохитно, до самого кінця провадять свої ідеї в життя. Вони нищять усі апарати, всі орґани клясового панування буржуазії, перевертають до гори ногами всі поняття, викидають на смітник усі закони пануючих, усю їхню етику, звичаї, моди, все чисто. Вони мають на меті тільки інтереси покривджених і працюючих. Хто працює, той має право на владу, на повагу, на життя. Всі паразіти, дармоїди, всі, хто не творить цінностів життя, — не повинні мати місця в новому громадянстві.

І як же могли оті покривджені, працюючі не відчувати сімпатій до большевиків, не вірити їм, не йти за ними?

Большевики робили, діяли тільки для мас, і через те вони вірили тільки в маси, через те у них був запал, воля, прагнення, захват, ентузіазм.

Ми ж не мали ні віри тої, ні захвату, а, значить, не мали й довірря мас. Це було в нас у перший період творення нашої державности, коли соціальний і національний моменти зливались в одне сильне, сміливе ціле. Тоді був і наш ентузіазм, і наша непереможність, і непоборима, непохитна віра мас.

Але далі в нас не вистарчило сміливости, одваги, широти й далекосяжности погляду. Ми злякались „темних інстінктів” мас, ми перестрашились їхньої великої простоти, нам забракло дальшого, більшого ентузіазму.