Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

Так ми тоді роз'ясняли сітуацію. Так, мабуть, будуть роз'яснять її українські історики. Але таке роз'яснення буде або нещире або наївне, як воно було й у нас.

Так пояснялось і пояснятиметься особливо ще й для того, щоб виправдати наші маси, щоб довести, що вони таки мали національну свідомість, а що їх тільки збаламутили вороги українства й через те вони так схибнули під той час.

Так само вороги українського відродження будуть посилатися на цей момент і доводити, що ніякої національної свідомости у мас не було, бо от-же вони повстали ж самі проти української влади.

І те й друге пояснення — не вірне. Вся причина в тому, що українська влада, що вся керуюча, партійна українська демократія розійшлася з своїми масами, що вона була соціально непослідовна, нерішуча, невиразна й не соціалістична.

2. Соціалізм малоросійського хуторянина.

Повторяю сказане мною в початку сієї праці: ми, всі українські керуючі партії, були не соціалістами, а тільки демократами, республіканцями й національними революціонерами.

Правда, ми всі називали себе соціалістами: соціальдемократи (ніби правовірні вже, давні соціалісти), соціалісти-революціонери, соціалісти - федералісти, соціалісти - самостійники. Все соціалісти. Але це все були не вірні назви. Одна тільки ґрупка, що створилася під час революції, цілком вірно, щиро й чесно назвала себе, а іменно: „національна революційна партія”. Члени сеї „партії” отверто називали себе не-соціалістами, але характерно те, що вони цілком погожувались з усіма постановами, з усією соціальною політикою керуючих соціалістичних партій Центральної Ради.

Що соціалізм був тоді в моді, що кожний протестант проти царських поліцаїв називав себе соціалістом, це відомо. Але через що ж усе таки іменно соціалістами себе називали? Чому не революціонерами? Чого назва тільки революціонер, демократ, республіканець не задовольняла й конче треба було ще „соціалістом” назватись?

Бо маси, мовляв, найбільше вірили тільки соціалістам. І через те бідні люди, які до революції ідейно ворогували з соціалістами, які все своє життя жили як добрі, спокійні буржуа, які ніколи ніякої революції ні в якій галузі буржуазного життя не допускали, раптом мусіли назвати себе соціалістами, коли хотіли брати активну участь у політичній чи національній революції. Бо маси инакше й слухати б їх не схотіли.

Так, дійсно, маси б їх инакше не схотіли слухати. Бо маси, коли не науково, то інтуіцією відчували суть соціалізму, вони своїм клясовим інстінктом угадували дійсний зміст цього учення. Коли б не було справжніх соціалістичних партій, які давали лозунґи масам, які їх вели по шляху соціалізму, то самі маси під час цеї революції витворили б такі лозунґи, як витворювали їх вони, наприклад, на Україні під час Хмельниччини, гайдамаччини, коли маси боролись за лозунґи соціального визволення: геть усяких соціальних експлуататорів! (А як такими експлуататорами були переважно кляси поміщицькі та торгові, а вони репрезентувались поляками й євреями, то звідси й клич „геть ляхів і жидів” був, більш соціального, ніж національного характеру.)

Бо з того часу, як одна частина людськости поневолена другою, як одна кляса визискує, топче другі й користується ними, як гноєм для своєї сили й росту, з того часу серед цих поневолених живе невгамоване, невтихомирене, вічно непокійне, вічно болюче прагнення до свого визволення, до скинення панування одних людей над другими, до соціальної справедливости, се-б-то до знищення поділу людей на кляси, на пануючих і поневолених.

Працюючі, соціально-поневолені, визискувані є з природи своєї соціалістами. Бо ще раз: соціалізм є визволення від усякого утиску, рабства, глуму й визиску. Але соціалізм поневолених є не той соціалізм, який розуміють і розуміли ті „соціалісти”, що для довірря мас підфарбувалися під його.

А також і не той, який розуміла українська демократія, не виключаючи й наших „марксістів” соціальдемократів. Ми, українські соціальдемократи, вихолостали марксізм. Ми вирізали в його життєву, творчу, активну частину й лишились безплодними, неактивними, гладкими кабанцями. Ми лишили собі з цього революційного, жагучого, повного протесту, гніву й великої волі вчення тільки одну половину: об'єктивний хід подій. Ми приняли з його тільки те, що нам може дати незалежний від нашої волі, від наших прагнень, механичний розвиток соціальних відносин.

О, ми з легким серцем, з великою охотою приняли такий марксізм. Коли, мовляв, людське громадянство розів'ється до свого лоґічного кінця, коли розвиток продукційних сил капіталістичного ладу дійде до свого необхідного, історичного довершення, коли назріють самі собою нові сили, новий лад, тоді царство капіталу само собою упаде, тоді настане соціалізм, рівність, вища соціальна справедливість.