Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Селянський з’їзд ухвалив резолюцію “Про відношення до Тимчасового уряду”, якою приєднався до позиції Центральної Ради і зажадав якнайскорішого задоволення українських вимог, доручивши Центральній Раді разом із радою селянських депутатів “негайно виробити проект положення про автономію України і про федеративно-демократичний устрій Російської республіки”. З’їзд також висловився за скликання Центральною Радою з’їзду народів, що поділяють федералістський принцип перебудови держави і зажадав від Центральної Ради “докласти всіх сил до прискорення організації українських територіальних (крайових) зборів”. Делегати заявили про необхідність якнайшвидшої українізації всіх громадських інституцій та органів місцевого самоврядування [309] (186) Там само. С. 79. .

В аграрному питанні з’їзд став на платформу ліквідації приватної власності на землю, підтримав проект соціалізації землі, за який виступали українські есери (М. Ковалевський) і відхилив програму муніципалізації, запропоновану соціал-демократами (В. Винниченко). У прийнятій резолюції заявлялося: “Визнаючи, що тільки здійснення соціалістичного ідеалу, до якого прямує Україна, як і інші народи, може задовольнити бажання трудового селянства та пролетаріату, Перший Всеукраїнський селянський з’їзд постановляє: “1. Приватна власність на землю має бути скасована. 2. Вся земля на Україні без викупу поступає в Український Земельний Фонд, яким порядкує сам народ через Український сойм, повітові та волосні земельні комітети, вибрані на демократичних основах. Всеросійські Установчі збори все це повинні затвердити” [310] (187) Там само. С. 23. . Землю з фонду мали право отримувати лише ті, хто на ній працює, за нормою “не менше споживчої і не більше трудової”. Ішлося також про доцільність передання великих зразкових господарств у розпорядження хліборобських товариств, “як осередків майбутнього соціалістичного господарювання” [311] (188) Там само. — С. 27. .

Формою організації українського селянства було визнано Селянську спілку. Обраний з’їздом Тимчасовий Центральний Комітет Селянської спілки ввійшов у повному складі до Всеукраїнської ради селянських депутатів, а остання, відповідно, до Центральної Ради. Селянський з’їзд, його рішення дістали досить високу оцінку сучасників та істориків. Йшлося, зокрема, про високий ступінь політичної зрілості селянства, його радикальну позицію в національно-державному питанні. З того часу, на думку Д. Дорошенка, “організація революційної пропаганди на українському селі майже цілком увільнилась від зв’язку й залежності від партії російських соціалістів-революціонерів і створеного ними Всеросійського Селянського Союзу” [312] (189) Дорошенко Д. Історія України 1917–1923. — Т. І. — С. 74. . Автор звертає увагу й на те, що Всеукраїнський селянський з’їзд ухвалив відкликати українських делегатів із Виконавчого Комітету Всеросійської ради селянських депутатів, залишивши там всього п’ять осіб “для зв’язку”.

У даному разі Д. Дорошенко применшує реальний вплив російської партії есерів і водночас перебільшує авторитет, що його мали серед селянства українські есери, Селянська спілка. Щоправда, явно не симпатизуючи українським есерам і спілчанам, колишній соціаліст-федераліст уважає, що причиною цього була зовсім не висока національна свідомість українського селянства, а його сподівання отримати жадану землю. А зробити це найголосніше обіцяли, на думку Д. Дорошенка, саме українські есери та Селянська спілка. “Отак, як влучно висловився з цього приводу покійний В. Липинський, поняття України підмінювалося поняттям “десятини” землі, обіцяної тому, хто впишеться до української партії ес-ерів і голосуватиме “за Україну”. Замість патріотизму героїчного, патріотизму посвяти, патріотизму любови, витворився ніде в світі невиданий якийсь патріотизм меркантильний з розцінкою на земельну валюту. За Україну давали десятини” [313] (190) Там само. — С. 75. .

З цілковитим розчаруванням Д. Дорошенко оцінював процеси, що розгорталися в українському селі навесні — улітку 1917 р. Однією з головних причин негативних, за його переконанням, тенденцій була позиція й діяльність українських соціалістичних партій, передусім есерів. “З упадком усякого стримуючого авторитету й усякої влади, українське село почало швидко котитись в площину анархії. На верх випливали найгірші елементи села, які найбільш галасували, хапались за крайні гасла і тероризували більш статечні, спокійні круги населення. Неустанна агітація есерівських агентів, ваблючи поділом панської і казенної землі, розпалювала соціальну ненависть і будила найгірші інстинкти. Вже в кінці літа всякі заклики до порядку, до спокою, до вичікування, що постановлять установчі збори, — заклики, які ішли з центру, втратили всяку силу. То тут, то там виникали розрухи: пограбування панського майна й худоби, самовільні захоплення землі, порубка лісу, підпали й грабування винокурень.