Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

3 квітня на засіданні Раднаркому члени Надзвичайного посольства виголосили декларацію про вимушений умовами Брестського миру розрив федеративних зв’язків з Радянською Росією і проголошення України самостійною республікою. У декларації говорилося, що український народ не скориться окупації і продовжуватиме боротьбу проти австро-німецьких загарбників і внутрішньої контрреволюції, за відновлення влади рад на Україні і братніх зв’язків з радянською Росією. Раднарком РСФРР взяв декларацію до відома і в спеціальній резолюції (автор Г.Чичерін) висловив «своє захоплене співчуття героїчній боротьбі трудящих і експлуатованих мас України, які в даний час є одним з передових загонів всесвітньої соціальної революції» [317].

Добре відомо, що міжнародні відносини, дипломатична практика завжди мали і мають не лише парадний, показний бік. За офіційним фасадом часто ховаються й чималі суперечності, проблеми, які часом набирають досить гострих форм, вимагають чималих зусиль для погодження, супроводжуються ускладненням особистісних стосунків тощо. Не обійшлося без прикростей і в даному разі.

Паралельно з гучними деклараціями дедалі виявлялись конфліктні, у чомусь навіть скандальні тенденції у відносинах між посадовими особами УСРР і РСФРР. Справа полягала в тому, що, евакуюючись з України, Народний секретаріат вивозив певний обсяг коштовностей, і ще до прибуття Надзвичайного посольства до Москви уповноважені урядом особи почали здавати цінні папери, готівку, коштовні речі до Державного банку Росії, інших установ столиці РСФРР. Загалом під час евакуації з України до російських губерній було вивезено велику кількість різних товарів (цілком природно, що досить високою була питома вага продовольства). За далеко неповними даними, до РСФРР весною 1918 р. було відвантажено 7 млн.100 тис. пудів різних коштовностей [318]. Тільки з Катеринослава у березні 1918 р. було відправлено грошей та ювелірних виробів на 37 302 754 крб. До Радянської Росії було переведено 714 паровозів, 7104 завантажених і 1930 пороніх вагонів [319]. Однак, першого ж дня перебування в Москві М.Скрипник, його колеги зрозуміли, що практичного доступу до надбань України вони надалі не матимуть. Виникали проблеми і щодо долі банківських кредитних білетів, випущених свого часу Центральною Радою. Адже підписаний РСФРР Брестський мир можна було витлумачити і таким чином, що використання згаданих цінних праперів у фінансових операціях РСФРР сприймалось би як опосередкована недружня акція щодо України, тобто як порушення взятих на себе Росією зобов’язань.

Тому уже 1 квітня 1918 р. М.Скрипник власноручно написав три офіційних документи про необхідність припинення здачі коштовностей, привезених з Катеринослава, і повернення їх, як і тих, що вже були прийняті Московською конторою держбанку, до Таганрога, в розпорядження Народного Секретаріату України [320]. Тоді ж було покладено початок інтенсивному листуванню записками з Й.Сталіним, Г.Чичеріним, Л.Караханом (член колегії закордонних справ РСФРР), однак московські урядові чиновники не хотіли приймати представників України, під різними приводами зволікали із розв’язанням питань, які ставила українська сторона [321].

Аргументи, які висувала російська сторона, буцімто катеринославські коштовності зараховуються як відшкодування виділених раніше радянській Україні кредитів, М.Скрипник, його колеги вважали безпідставними. Тому відповідальним особам, що супроводжували коштовності з України, було віддано розпорядження припинити їх здачу в банки Москви і під охороною повернути до Таганрога [322]. А у відповідному зверненні до РНК, поряд з неодмінними для такого роду документів дипломатичними атрибутами (завіряннями в повазі, приязні і т. ін.), містився і досить різкий елемент про незмінність позицій щодо повернення зданих коштовностей і про те, що дане прохання не означає «нашого примирення з неприпустимим затягуванням загального повернення Народному Секретаріату всіх евакуйованих коштовностей» [323].

Тоді ж було підготовлено доручення на ім’я члена посольства народного секретаря М.Врублевського «одержати від уряду Російської Федерації коштовності, евакуйовані з України, повністю або частково» [324].

Останній із виявлених документів із порушеного питання датований 6 квітня 1918 р. Це ще одне завернення до уряду Російської Федерації за підписом Голови Народного секретаріату Української радянської республіки і ряду народних секретарів. В ньому сконцентровано сутність колізії, що набрала на той час досить непривабливого вигляду: «Через наступ німецьких військ коштовності, які знаходяться в розпорядженні Народного Секретаріату Української Радянської Республіки, були евакуйовані в різні відділення Державного банку (в Москву, Самару, Саратов, а також у Нижній Новгород і Воронеж). Коштовності ці були евакуйовані з Києва, Полтави, Катеринослава, Харкова та інших міст України. В числі коштовностей знаходяться: кредитні білети, випущені Центральною Радою, казначейські зобов’язання, місцеві торгово-промислові зобов’язання і векселя, кредитні білети і т. д. Здані вони були в Державний банк під самими різними формами: як такі, що перебувають в розпорядженні Народного Секретаріату чи Центр. Вик. Ком., чи окремих рад України, чи навіть просто як евакуйовані з відділень Держ. Банка на Україні.