Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

У липні, з призначенням командирів піхотних полків, було завершено формування командного складу піхотних частин армії Української держави. Значної уваги надавалося й формуванню кінних військових частин. Кіннота Гетьманату складалася з 21 кінного полку, одного кінного дивізіону та однієї сотні. Згодом було затверджено рішення сформувати ще вісім корпусних кінних полків. Передбачалося існування чотирьох полків запасу.

Планом відбудови регулярної української армії передбачалося створення дієздатних артилерійських військових частин. Згідно затверджених штатів військове міністерство почало комплектування 16 легких польових гарматних бригад, які мали складатися з 48 легких гарматних полків. Крім цього, мали бути сформовані чотири мортирні, три гірсько-гарматні та три кінно-гарматні дивізіони, Сердюцький гарматний полк, одна кінно-гарматна та декілька протиаеропланових батарей. У липні 1918 р. Рада міністрів прийняла рішення про матеріально-технічне та кадрове зміцнення артилерійських частин при бригаді отамана О. Натієва: одного легкого гарматного полку, окремої кінно-гірської батареї та важкого гарматного дивізіону.

Було оголошено про заходи щодо сформування семи окремих важких дивізіонів та десяти окремих важких батарей. Значні кошти гетьманський уряд виділив на зміцнення п’яти гарматних складів, двох арсеналів, восьми збройних майстерень та тридцяти двох гарматних парків. Фінансову підтримку отримали Луганський патронний завод, Катеринославська снарядна майстерня, Деміївський снарядний та Шосткінський пороховий заводи. Скоропадський підтримав пропозицію міністерства військових справ про виділення коштів на реконструкцію в Шепетівці складів спеціального хімічного призначення та запасів протигазів.

У серпні 1918 р. на базі колишніх інженерних частин почалося формування дев`яти інженерних полків, шістнадцяти куренів та Сердюцької інженерної сотні, двадцяти залізнично-шляхових частин. Уряд виділив кошти на організацію Першої Української залізничної бригади, що складалася з чотирьох окремих кадрово-залізничних сотень. При кожному корпусі були започатковані навчально-кадрові радіотелеграфні дивізіони, а при Генеральному штабі — радіостанція.

Автомобільні частини Гетьманату мали включати дев’ять окремих панцирно-кулеметних дивізіонів та дванадцять автомобільних рот. При кожному корпусі передбачалося сформувати окрему автомобільну колону. У вересні було оголошено про створення окремого навчально-кадрового автомобільного куреня, який мав готувати поповнення для українських автомобільних частин.

Не залишилася без уваги П.Скоропадського та Ради міністрів й авіація. В Українській державі її передбачалося сформувати з трьох навчально-кадрових повітрозагонів та тридцяти двох авіазагонів. Керівництво авіаційними частинами знаходилось в руках управління інспектора повітроплавання, яке очолював полковник О. Горшков. Потреби української авіації в ремонті задовольняв би повітроплавний завод “Матіас” у Бердянську. На його реконструкцію уряд виділив значні кошти.

Гетьман вживав заходів для деполітизації військових частин держави. З цією метою 1 серпня 1918 р. він затвердив закон “Про політично-правове становище служащих Військового відомства”. Згідно з ним, військовим заборонялося “входити до складу і брати участь у будь-яких спілках, гуртках, товариствах, партіях, радах, комітетах та інших організаціях, що мали політичний характер” [537]. Вони також не мали права бути присутніми на мітингах і маніфестаціях. Це дало можливість П. Скоропадському на певний час ослабити вплив політичних партій на військові частини та зміцнити дисципліну.

До української армії входили також військові частини, сформовані з українців-військовополонених. Їх почали створювати ще за Центральної Ради з полонених-українців, що знаходилися в таборах Австро-Угорщини та Німеччини. Про долю Першої Української (Синьої) дивізії вже говорилося вище. В червні 1918 р. було закінчено комплектування Першої Козацько-Стрілецької (Сірої) дивізії. Її розташували на кордоні з районі Стародуба й Конотопу. Командиром полку призначили М.Сокиру-Яхонтова.

У серпні 1918 р. Cкоропадський дав згоду на формування полку Січових стрільців та Чорноморського козачого коша. Полк вирішили комплектувати у Білій Церкві, а згодом він отримав назву Окремий загін Січових стрільців. До його складу ввійшли колишні вояки галицького полку Січових стрільців та незначна кількість добровольців — наддніпрянців.