Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

Доповідач наголосив на тому, що карколомна зміна обставин протягом року дуже вплинула на діяльність ЦК, його функції, зміну обов'язків усіх, без винятку, членів ЦК. Мирний період (до травня 1919 р.) був дуже коротким.

З наступом А. Денікіна довелося істотно перебудуватися, адже «питання про радянське будівництво покривалося, головним чином, єдиним питанням — питанням воєнним» [156], а з відступом з Києва уряд довелося взагалі ліквідувати. На фронт було мобілізовано всі можливі партійні сили.

Вся керівна робота тоді була сконцентрована в руках двох трійок (до ЦК, обраного III з'їздом КП(б)У, ввійшло 15 чоловік): Х. Раковський, Г. Петровський і А. Іоффе уособили Раду Оборони і ЦК КП(б)У, від'їхали до Москви; С. Косіор, Я. Дробніс і Р. Фарбман склали Прифронтове (Зафронтове) бюро ЦК КП(б)У і залишалися в Новозибкові для налагодження підпільної роботи. На перебіг подій в Україні за таких обставин впливати було важко.

Делегати конференції висловили чимало критичних зауважень на адресу ухвалених рішень, дій згаданих центрів, які втратили реальний зв'язок з більшістю місцевих організацій, не змогли надавати їм своєчасної допомоги, що врешті негативно позначилося на всій діяльності КП(б)У у надскладних обставинах боротьби з денікінщиною, повстанством і т. ін. Ухвалені ЦК РКП(б) з ініціативи керівництва КП(б)У документи (щодо національної, продовольчої, господарської політики — в концентрованому вигляді вони втілились у резолюції «Про Радянську владу на Україні», підтвердженій VIII конференцією РКП(б), при всій своїй винятковій важливості, не могли компенсувати браку практичної організаторської, координаційної роботи.

Як і Х. Раковський, С. Косіор в організаційній доповіді змушений був також застерігатися, що більш-менш вичерпного звіту про діяльність ЦК він надати не може. Основну увагу він приділив розгляду роботи ЦК у справі організації боротьби з денікінською навалою. З 35 тис. членів КП(б)У влітку 1919 р. 20 тис. вступили до лав Червоної армії.

За часів денікінщини Зафронтове бюро ЦК КП(б)У зосередило головну увагу на розгортанні підпільної та партизанської боротьби. У доповіді йшлося також про роботу ЦК напередодні конференції, коли розпочали діяльність кілька відділів ЦК, налагодився випуск газет, партійні комітети було забезпечено кадрами, літературою, коштами. Вказувалося й на істотні недоліки у роботі ЦК, зокрема на слабкий зв'язок з місцевими організаціями.

Очевидна поверховість, уривчастість звітів ЦК, відсутність ділового, предметного аналізу роботи керівних структур республіканської партійної організації апріорі робила вразливою для критики діяльність ЦК КП(б)У, чим і поспішили скористатися «децисти». У затяжній дискусії, що набрала дуже гострого, напруженого характеру, Р. Фарбман, О. Іванов, Ф. Скрипка, Я. Ліфшиць, В. Косіор, Й. Бик, Б. Борисов не скупилися на найрізноманітніші негативні оцінки, не зупинялися перед свідомим перекрученням фактів, підводили до однозначно-негативних оцінок попереднього етапу партійного досвіду, кваліфікували ЦК КП(б)У як фікцію [157], структуру, нездатну реалістично орієнтуватися і діяти, керувати. Радянська влада, за їх твердженнями, не змогла розв'язати жодного з нагальних, злободенних питань життя [158].

Загальний висновок зводився до того, що треба докорінно змінити лінію, характер діяльності ЦК КП(б)У, ввести до нього нових людей, знайти нові параметри стосунків з ЦК РКП(б) [159]. Г. Петровський, Д. Мануїльський та й Х. Раковський, С. Косіор у заключних словах, не заперечуючи проти наявності серйозних недоліків, низки прорахунків, особливо у земельній та національній сферах, намагалися пояснити їх переважно складністю обстановки, новизною розв'язуваних завдань, водночас доводили, що партійна лінія, скоординована, узгоджена з ЦК РКП(б), була принципово вірною, перспективною.

Значна частина делегатів — Є. Бош, Ф. Кон та ін. — солідаризувалася з такою позицією, у своїх виступах позитивно оцінювала роботу ЦК КП(б)У щодо розгортання соціалістичного будівництва, організації захисту радянської влади, налагодження підпільної боротьби проти денікінців, анархо-бандитизму, зміцнення парторганізацій.

На звіт ЦК КП(б)У було подано відразу кілька проектів резолюцій (В. Косіора, Ф. Кона, О. Фуфлянського), які істотно суперечили одна одній. За таких обставин Х. Раковський запропонував прийняти доповідь ЦК до відома і перейти до інших справ [160]. Однак на це більшість делегатів не погодилася. В результаті домагань «децистів» 145 голосами проти 79 була ухвалена резолюція, в якій відзначалося, що головне завдання весни 1919 р. ЦК «було проведено, але не досить задовільно». ЦК звинувачувався у відсутності «самостійності у вирішенні питань партійної і радянської роботи на Україні». Зазначалося також, що його члени «не могли справитися з величезним завданням відновлення партійних організацій і керівництва всіма галузями роботи на Україні» [161].