Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

З цього питання «децисти» також виступили зі своєю платформою (Т. Сапронов), яку розвивали, обґрунтовували С. Мінін, І. Дашковський. Вони заперечували необхідність створення класових організацій незаможного селянства, твердячи, що це приведе до появи органів, паралельних радам, до боротьби з ними, сприятиме зближенню середняка з куркульством [177].

Делегати конференції піддали ґрунтовній критиці теоретично неспроможні і практично шкідливі погляди «децистів». Зокрема, О. Шліхтер {7} переконливо довів, що без класового розшарування села неможливо добитися виконання радянського законодавства про землю, досягти беззастережної підтримки селянством радянської влади [178]. Про необхідність класової диференціації на селі говорив Г. Петровський, який перед конференцією об'їхав декілька губерній і вивчав настрої селян, зі свіжими враженнями відстоював логіку підходу до надскладних соціальних проблем [179].

Зі співдоповіддю (доповіддю із земельного питання) виступив Вікторов, який відзначив, що земельне законодавство реалізовується дуже повільно, ускладнюючи становище найбідніших селян, породжуючи невдоволення серед них [180].

Дещо відмінним від інших, однак досить цікавим, діловим, був виступ О. Шумського. Він критично оцінив доповідь і співдоповіді, вказав на природу помилкової позиції Т. Сапронова, його однодумців — незнання, нерозуміння української дійсності, підхід до проблем українського села з мірками російського досвіду — тобто роботи в центральних губерніях Росії, де ситуація багато в чому відрізнялася від української [181].

Пафос промови недавнього боротьбиста підтримав Я. Яковлєв, хоча тут же виявилося і несприйняття ним, а також значною частиною делегатів міркувань О. Шумського, зокрема поділу останнім селян на «господарів» і «напівгосподарів», перекосів у оцінках радянських господарств тощо [182].

Незважаючи на активну протидію «децистів», більшістю голосів (121 — за, 75 — проти), за основу була прийнята резолюція, запропонована Х. Раковським. Незначні доповнення не змінили її характеру. У документі прямо зазначалося, що найважливішим завданням КП(б)У є «створення бойових класових організацій, які б об'єднували всі пролетарські і напівпролетарські елементи на селі.» [183]. Внесений Вікторовим проект резолюції із земельного питання було вирішено використати при остаточному редагуванні інших документів конференції.

З роботою на селі було тісно пов'язане ще одне питання порядку денного конференції — продовольче. У доповіді наркома продовольства УСРР М. Владимирова були охарактеризовані основні заходи, проведені на Україні щодо створення апарату продорганів та виконання розкладки.

Більшість делегатів, які взяли участь у обговоренні доповіді, підтримали продовольчу політику партії, підкреслювали необхідність рішучої боротьби з куркульством.

Конференція прийняла внесену М. Владимировим резолюцію з продовольчого питання. В ній були підтверджені головні принципи радянської продовольчої політики — державна хлібна монополія та продрозкладка, підкреслена необхідність класового розшарування села, зміцнення комуністами продорганів, посилення керівництва останніми з боку партійних комітетів [184].

Дезорганізаторські дії «децистів» створювали на конференції дуже напружену обстановку. Делегати змушені були відволікатися на зовсім не продуктивні, схоластичні суперечки. Внаслідок не вдалося розглянути такі важливі питання, як завдання партійного та радянського будівництва, звіти губкомів. По-суті, лише позначеним, а не обговореним залишилось і земельне питання, що викликало справедливі нарікання багатьох делегатів.

Одержавши чисельну перевагу у складі президії, «децисти» під кінець конференції почали дедалі більше користуватися цією обставиною для ефективнішого досягнення бажаних результатів. Не витримавши, Х. Раковський і Ф. Кон, після чергового інциденту під час вечірнього засідання 21 березня 1920 р. вирішили скласти з себе повноваження членів керівного органа конференції. Склока, в яку вилилося все ранкове засідання 22 березня, привела, врешті, до того, що більшістю голосів (за — 100, проти — 84, при 9 тих, хто утримався) президії було висловлено недовіру. Останні засідання, на прохання конфліктуючих сторін, вів представник ЦК РКП(б) Й. Сталін, хоча й вдалося обрати новий склад президії: Й. Сталін, М. Дороган, О. Шумський, Е. Квірінг, В. Чубар [185].

Найбільші колізії виникли на останньому засіданні, коли почалися вибори делегатів на IX з'їзд РКП(б) і Центрального Комітету КП(б)У. Фракційні тенденції вирвалися назовні, хоча вже 20 березня 1920 р., тобто ще в середині роботи форуму, під час чергового зіткнення на ґрунті маніпуляцій делегатами з метою забезпечення переваги «децистській» течії, заявлялося, що на конференції «гуляє два списка майбутніх членів ЦК» [186].