Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

Вже наступного дня, тобто 24 березня 1920 р., Політбюро ЦК РКП(б) розглянуло становище, що склалося в КП(б)У, і прийняло постанову про розпуск обраного ЦК як неправомірного, та призначення тимчасового бюро ЦК КП(б)У. До нього мали увійти по два представники від старого і нового складів ЦК та один боротьбист. Незабаром бюро було створено і очолив його С. Косіор.

Лідери «децистів» не погодилися з такими рішенням. Напередодні IX з'їзду РКП(б) Т. Сапронов зустрівся з В. Леніним, вимагав розглянути на пленумі ЦК РКП(б) постанову Політбюро про розпуск ЦК, обраного конференцією. 31 березня група «децистів» — делегатів України — звернулася до з'їзду з заявою про неправомірність дій Політбюро ЦК щодо «нового» ЦК КП(б)У.

IX з'їзд РКП(б) рішуче відкинув погляди «децистів», засудив їх фракційну діяльність. Зокрема, В. Ленін, критикуючи дії «децистів» на Україні, підкреслював: «…Ми знаємо, що донецькі та миколаївські робітники дали відсіч захистові напівдемагогічної колегіальності, в яку впадав т. Сапронов» [193].

Відразу ж після закінчення з'їзду, 5 квітня 1920 р., новообраний ЦК РКП(б) розглянув питання про становище в КП(б)У. Було підтверджено рішення Політбюро про розпуск ЦК, обраного на конференції, та затверджено тимчасовий ЦК КП(б)У у складі 13 чоловік: В. Блакитний, П. Залуцький, В. Затонський, Ф. Кон, С. Косіор, Д. Мануїльський, С. Мінін, Г. Петровський, Х. Раковський, Ф. Сергеєв (Артем), В. Чубар, О. Шумський, Я. Яковлєв (Епштейн) [194].

З метою оздоровлення обстановки в КП(б)У ЦК РКП(б) відкликав з України активних «децистів» Т. Сапронова, В. Косіора, Р. Фарбмана та інших. ЦК партії схвалив лист «До всіх організацій Комуністичної партії України», у якому було доведено необхідність і обґрунтованість заходів, вжитих ЦК РКП(б) для припинення дезорганізаторської діяльності «децистів» в Україні, показано небезпечність їх фракційних дій.

У листі проведено ретельний аналіз соціально-політичних причин активізації «децистської» опозиції. Зокрема, відзначено свідоме порушення принципів прийому до партії в Харківській організації КП(б)У, що створило сприятливу базу для посилення впливу «децистів». Було вказано на необхідність якнайшвидшого очищення КП(б)У від випадкових, міщанських елементів, залучення до неї кращих представників робітничого класу та біднішого селянства. В листі висловлювалася впевненість, що комуністи України правильно зрозуміють і підтримають заходи ЦК РКП(б), спрямовані на організаційно-політичне зміцнення КП(б)У.

15 квітня 1920 р. відбувся пленум ЦК КП(б)У, на якому були утворені Політбюро ЦК (С. Косіор — секретар ЦК, Г. Петровський — голова ВУЦВК, Х. Раковський — голова РНК УСРР, О. Шумський — член РВР 12-ї армії, Я. Яковлєв — секретар Харківського губкому КП(б)У і Оргбюро ЦК (С. Косіор, О. Шумський, Я. Яковлєв).

Першочерговим заходом щодо посилення боєздатності місцевих парторганізацій, ліквідації наслідків розкладницької діяльності «децистів» було проведення перереєстрації членів КП(б)У влітку 1920 р. Вона була спрямована на звільнення від випадкових, нестійких, а інколи й чужих партії елементів. Наприклад, у Харківській міській парторганізації, непомірно роздутій з вини «децистського» керівництва, з 6489 членів партії на перереєстрацію з'явилися лише 4634, а були затверджені в членах і кандидатах у члени партії 3300 чоловік. Майже наполовину зменшилася кількість комуністів у Міському районі м. Катеринослава — з 840 до 440 осіб, у Миколаєві з 700 до 500 осіб. Цей захід значно вплинув на склад парторганізацій. За станом на 1 листопада 1920 р. робітники та селяни становили в КП(б)У 72,5 %.

Значну допомогу у зміцненні КП(б)У подав ЦК РКП(б). За період з квітня по жовтень 1920 р. у розпорядження ЦК КП(б)У прибуло 1042 досвідчених членів партії, в тому числі чимало колишніх українських партпрацівників, які з різних причин (передусім, денікінської окупації) змушені були залишити Україну і деякий час затримувалися з поверненням після відновлення радянської влади. Для вирішення практичних завдань політичної та господарської роботи в Україну приїздили М. Калінін, А. Луначарський, Ф. Дзержинський, Й. Сталін. Постійно станом справ в регіоні займався В. Ленін.

Подолання наслідків діяльності «децистів», посилення згуртованості більшовицьких організацій дало змогу КП(б)У, зосередити головні зусилля на відбудові народного господарства, поглибленні соціалістичних перетворень на селі, зміцненні єдності радянських республік.

Подальша перспектива України, масштаби і характер радянського державотворення, налагодження соціалістичного господарювання, культурне будівництво, тобто прогрес у всіх галузях буття суспільства значною мірою залежали від консолідації зусиль усіх тих, хто прагнув змінити обличчя республіки, забезпечити її революційне оновлення. Крім КП(б)У це були течії і групи, партії націонал-комуністичного спрямування.