Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

Вітчизняні історики, які торкаються проблем українського комунізму, продовжують здебільшого «вписувати» феномен у широкий історичний контекст суперечливих процесів 20-30-х років, використовують як достатньо переконливі ілюстрації для відтворення загальної картини наростання тоталітарних тенденцій в СРСР [210].

Під специфічним кутом зору — боротьби за ліквідацію багатопартійності в Україні, а відтак і переважно акцентуючи увагу на зусиллях РКП(б), КП(б)У, радянської влади, спрямованих проти будь- яких відхилень від «ортодоксії» (тобто більшовизму), в тому числі й українських комуністів, — в останні роки було захищено кілька дисертацій [211].

Виняток становить хіба що достатньо предметне, насичене цікавими підходами й подробицями, бажанням об'єктивно, всебічно розібратися у тонкощах проблеми дослідження В. І. Огієнка [212].

Невеличкі за обсягом публікації присвячувались окремим течіям українського комунізму [213]. Власне, це були не стільки дослідження, які поглиблювали знання про дуже непростий феномен, скільки спорадичні запозичення (передусім у концептуальному відношенні) з діаспорної літератури, що до того була мало поширеною й маловідомою в Україні. Особливо це впадає у вічі, коли автори намагаються вийти за рамки окремих, скупих коментарів до сюжетів та документів і запропонувати більш-менш узагальнений, комплексний погляд на проблему [214], зокрема і в енциклопедичних виданнях [215](принагідно можна зауважити, що до першого тому «Енциклопедії історії України» чомусь не потрапив термін «боротьбизм» — очевидно йтиметься про цю течію в наступних томах, коли дійде до символу «УКП(б)».

Істотного «прориву» не змогли здійснити у цій сфері й ті, хто об'єктом наукового аналізу обрав історію партій, у середовищі яких зародилися й розвинулися течії, які згодом були кваліфіковані як націонал-комуністичні [216].

Певний виняток становить висвітлення функціонування українських комуністичних груп в емігрантському середовищі в 20 -30-ті роки [217]. Однак, як відомо, реального впливу на перебіг подій в Україні вони справити уже не могли, залишаючись радше інтелектуальним витвором. Тому аналіз в даному випадку вимушено обмежується ідеологічним зрізом.

Як своєрідний підсумковий на сьогодні (звісно — не остаточний) варіант дослідження феномена українського комунізму в революційну добу 1917–1920 рр. можуть розглядатися публікації О. М. Любовець. Вона займається розробкою проблеми упродовж тривалого часу, поетапно розширюючи масштаби об'єкта вивчення й органічно залучаючи набутки інших авторів [218].

У концентрованому вигляді результати наукових пошуків відбилися в монографії, присвяченій з'ясуванню тенденцій, якими наповнювалося життя українських партій відповідно до суспільно-політичних альтернатив, що виникали в добу національно-демократичної революції [219].

Спеціальний, досить розлогий параграф має назву «Феномен українського націонал-комунізму через призму еволюції національно-визвольної революції» [220]. Полишаючи осторонь питання до формулювання («еволюція… революції»), слід сказати, що зібраний і проаналізований автором матеріал становить чималий інтерес та істотно збагачує фактологічну базу осмислення проблеми. Приваблює й «ключ підходу» до тлумачення складних, «неоднолінійних» процесів — народження, формування, функціонування націонал- комуністичних течій і організацій через їх детермінованість об'єктивними й суб'єктивними чинниками (життєвими альтернативами). Гадається, що тут знайдено генеральний стрижень, найголовніший «нерв» унікального явища, який дозволяє не стільки засуджувати його «з порога», а постаратись зрозуміти логіку вчинків поведінки достатньо широкої когорти неординарних українських політичних діячів. Жаль лише, що при першому наближенні до розв'язання поставленого завдання автору вдалося не найоптимальнішим чином реалізувати багатообіцяючий задум, збиваючись часом на проторований попередниками шлях, не намагаючись «замахнутись» на те, щоб поколивати деякі стереотипи, які видаються непохитними не стільки через свою обґрунтованість, виваженість, а через широку вживаність, кон'юнктурну доцільність тощо.

Чекати ж відтворення більш-менш повної картини українського комунізму від праці О. М. Любовець загалом не можна, оскільки вона свідомо вичленовує окремий сегмент, абстрагується від процесів, які відбувалися в КП(б)У, а аналіз явища хронологічно обмежується 1920 роком.