Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

Вперше було зроблено загалом перспективну спробу перейти від конфронтації між різними політичними течіями, двома партійними організаціями з комуністичною складовою у назвах (УКП(б) і КП(б)У) не лише до координації зусиль, співпраці (хай навіть у широких чи високих сегментах — урядових), а до організаційного об'єднання.

Вперше (втім, тут — і востаннє) організаційна перевага виявилася на боці фракціонерів (окрема розмова — як те досягалося), а саме — учасників і прихильників групи «демократичного централізму», які не відбивали інтересів ані більшості комуністів республіки, ані більшості трудящих України. Вперше (і знову востаннє) керувати роботою з'їзду ^на заключній фазі довелося офіційному представнику ЦК РКП(б) Й. Сталіну. І хоча він мав також мандат делегата конференції від місцевих комуністів, сумнівів щодо того, якими чинниками передусім визначалася його позиція, ні у кого не виникало. Вперше (і востаннє) Центральний Комітет КП(б)У, обраний партійною конференцією, було невдовзі розформовано (розпущено) Центральним Комітетом РКП(б) і, по-суті, призначено (не обрано) новий склад керівного органу КП(б)У.

Врешті, згідно домінантних оцінок істориків, IV конференція КП(б)У, більше за будь-який інший партійний форум, ухвалила невірних, хибних рішень, стала втіленням антиленінських (за тогочасними уявами — невідповідних комунізмові) підходів до партійного, державного і господарського будівництва.

Означене (хоч ним і не обмежується перелік того, що вибивається зі звичного логічного контексту) дозволяє характеризувати IV конференцію КП(б)У як справді оригінальне у своєму роді і, навіть, унікальне явище, як справді непростий феномен, а відтак вимагає ставитися до її перебігу, матеріалів з особливою увагою, виваженістю, неупередженістю, розумінням, виправданим прагненням розібратися у мотивації вчинків, рішень делегатів, по можливості виключити їх позірно-зверхню, не аргументовану оцінку. З позицій сьогодення, вочевидь, не можна надійно орієнтуватися на міркування, узагальнення і висновки, притаманні публікаціям, що з'явилися багато років тому.

До речі, історіографія тут неймовірно бідна, обмежується лише брошурою О. Юрченка [152], статтею Р. Пирога [153], стислою, енциклопедичного характеру довідкою у книзі «Комуністична партія України. З'їзди і конференції» [154], вступною статтею автора цих рядків до видання стенограми форуму [155]. До того ж вона несе на собі доволі істотні відбитки, нашарування часу: наприклад, затримка з реабілітацією деяких особистостей, що відігравали ключову роль на конференції, таких, як Х. Раковський, не дозволяла до середини — кінця 80-х рр. XX ст. навіть згадувати про них; вільні чи невільні перекоси тощо. В результаті окремі сюжети виглядали малозрозумілими, навіть важкозбагненними. Читачеві залишалося багато про що лише гадати, намагаючись віднайти істину, як мовиться, «між рядками». До того ж позначалася неповнота стенограми, що відклалася в фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України, відсутність багатьох дуже важливих документів — проектів резолюцій, заяв, звернень, протестів, списків і т. ін., на які є посилання у записах, що збереглися. На жаль, доводиться констатувати, що, незважаючи на проведену спеціальну пошукову роботу, згадані матеріали так і не виявлені, доводиться змиритися з фактом їх остаточної втрати, у всякому разі надій на те, що вони існують, практично немає.

Відтворення ходу роботи конференції, оцінка ухвалених нею рішень має принципове значення з точки зору проблеми, поставленої в даному розділі, оскільки вони не просто стали одними з важливих кроків на шляху її розв'язання, а й слугували платформою, на яку мали погоджуватися, чи, навпаки, не погоджуватися націонал-ко- муністичні групи і утворення, а також учасники протестно-по- встанських рухів.

IV конференція КП(б)У проходила 17–23 березня 1920 р. в Харкові. Вона мала права вищого партійного форуму — положення про те, що компартії національних республік проводять не з'їзди, а конференції на правах з'їздів, було включено до Статуту VIII конференцією РКП(б) у грудні 1919 р.

З часу попереднього партійного форуму — III з'їзду КП(б)У (1–6 грудня 1919 р.) — пройшов рівно рік. А вмістив він надзвичайно багато: до літа 1919 р. — період інтенсивного радянського будівництва і боротьби з військами Директорії УНР; літо-осінь 1919 р. — період денікінської навали, втрати радянської влади, відступу з України, підпільної діяльності; кінець 1919 р. — перші місяці 1920 р. — час розгрому Денікіна, відродження УСРР, налагодження функціонування радянської системи, легальних партійних організацій.