Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

У цей період на Україні відбувалися важливі події. 1 січня повстали робітники Харкова, які наступного дня при підтримці військ, що підійшли з півночі, відновили в місті радянську владу. До Харкова переїхав Тимчасовий робітничо-селянський уряд України.

4 січня 1919 року на базі Групи військ курського напряму було створено Український фронт під командуванням В. О. Антонова-Овсієнка. Перед ним постало завдання: розгромити війська Директорії на Україні і, якщо буде така потреба, спробувати відбити наступ збройних сил Антанти, які розпочали інтервенцію на півдні України.

Після визволення Харкова новостворена Група військ харківського напряму діяла на південному сході, а Група військ, якою командував П. Ю. Дибенко, наступала на Катеринослав - Лозову.

Події на півдні викликали велике занепокоєння селянства, яке розуміло, що з приходом білогвардійців будуть відновлені дореволюційні порядки, зокрема земля знову перейде до поміщиків. Тому районний з'їзд, який відбувся 23 січня 1919 року v селі Велика Михайлівка, відбиваючи волю переважної більшості селян, закликав підтримувати Махна, оголосив петлюрівщину та білогвардійщину головною небезпекою і прийняв рішення повернути з армій Петлюри і Май-Маєвського своїх земляків, які були силоміць мобілізовані на фронт. Було вирішено також створити місцеву Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. Всім військам, які брали участь у бойових діях на Україні, пропонувалося об'єднатися під гаслом "Усі на шлях революції за владу трудового народу". До Гуляйпільського району рвалися білогвардійці. Вони наступали з трьох сторін: з боку Волновахи, Великого Токмака та Орехова. "Батько" воював на два фронти: і з петлюрівцями, і з білогвардійцями. Йому доповіли, що Куриленко вступив у переговори з отаманом 1-го Хортицького українського куреня Чайковським і настійно просить артилерію і кулемети, щоб обеззброїти петлюрівців. Але стурбований наступом Добровольчої армії Махно не захотів вплутуватися у цю аферу. Він дав вказівку Петренкові взяти Гришино, що той і зробив, а Каретникову - оволодіти станцією Синельниково. Тут махновці захопили великі трофеї - 280 тисяч патронів. Однак загін Каретникова змушений був залишити станцію і йти на допомогу Гуляйполю, на яке наступали білогвардійці.

У цей скрутний час Махно зібрав командирів на нараду. Вони одразу ж помітили, що обличчя їх проводиря потемніло й змарніло, повіки почервоніли від безсоння, він дуже збуджений і щохвилини готовий зірватися на крик. Та все ж таки "батько" зумів угамувати нерви і виклав свій план: чинити належний опір "контрі", щоб затримати білогвардійців якомога далі від Гуляйполя до приходу червоних військ, а якщо вдасться, то змусити ворога звернути вліво та вправо - подалі від їх району. Було ухвалено провести мобілізацію селян.

Коли командири роз'їхалися, Махно і Чубенко вийшли на шлях, яким рухалися на Пологи махновські загони. Картина була невтішною. Відлига переварила землю на суцільну непролазну кашу, коні вибивалися із сил, піхота пленталась, ледь пересуваючи ноги. На Чубенка це справило гнітюче враження. Махно, навпаки, якось пожвавішав.

- Отак і кадети пересуваються, по версті за день. Тільки їм ще тяжче, адже офіцери звикли до панського комфорту, а чеченці та інші бусурмани взагалі холоду і снігу бояться, - весело підморгнув він. - Поки дійдуть сюди, то й воювати не буде ні сил, ні охоти.

- З такою швидкістю, - погодився Чубенко, - вони не скоро тут з'являться.

Розмову перервав телефоніст, який, вискочивши з хати, невідомо кому прокричав: "Пологи викликають!"

Чубенко побіг до телефону, а Махно повільно поплентався за ним, підгилюючи поперед себе грудку криги…

Коли "батько" увійшов до приміщення, Чубенко був блідий як стіна і мовчав, міцно притискуючи телефонну трубку до вуха.

- Що там? - стиха запитав Махно.

Чубенко відповів чомусь пошепки:

- У Пологах білі. Поручик Малиновський вимагає негайно здати Гуляйполе.

- Що?! - диким голосом прокричав Махно, вириваючи трубку з тремтячих рук свого ад'ютанта.

"Батько" відповів білогвардійському офіцерові набагато колоритніше, ніж запорозькі козаки турецькому султанові. Він настільки розпалився і розійшовся, що з хати повискакували усі штабні працівники - потрапивши під гарячу руку "батьківського" гніву, можна було і з життям розпрощатися…

Махно негайно послав Чубенка на станцію Гуляйполе для організації оборони і наказав розібрати залізницю, засипавши її шістьма вагонами піску, що стояли в тупику. Невдовзі від Чубенка прискакав посланець і повідомив, що на станцію розпочали наступ 500 козаків при підтримці 300 піхотинців, і Чубенкові нічого не залишалося, як майже без бою здати станцію і відійти на 18 верст північніше до станції Гайчур.