Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

В цілому ж звиклий вже до легких перемог Нестор вирішив, що справу зроблено. Коли йому доповіли, що петлюрівці концентрують свої сили неподалік міста і до них йде підмога з Верхньодніпровська, Махно заявив, "що вони духу нашого бояться, ніхто не прийде", і не вжив для оборони Катеринослава ніяких заходів.

Розгул махновщини змусив ревком утримувати свої повстанські загони поза містом, щоб не піддавати їх згубному впливу. Це значно ослабило сили захисників Катеринослава. І коли 31 грудня петлюрівські війська під командуванням Самокиша перейшли у наступ, вони легко розгромили махновців і революційні загони. Кинувши своє військо, головнокомандуючий разом із Щусем утікли за Дніпро.

Мешканців Катеринослава такий перебіг подій не здивував. Вони швидко знайшли просте пояснення. У місті поширилася плітка про те, що начебто у молоді роки Махно вбив свого брата, за що був засуджений на довічну каторгу. Вийшовши після революції з ув'язнення і ставши ватажком банди головорізів, він вирішив помститися своїм суддям. Для цього на кілька днів захопив Катеринослав і розстріляв прокурора окружного суду Авер'янова, який виступав обвинувачем на суді про братовбивство. Після цих розповідей, яким багато хто вірив, фігура Махна виглядала в очах обивателей ще більш кривавою і зловісною.

Бої за Катеринослав переконливо довели, що Махно здатний застосовувати лише тактику партизанських дій і не вміє керувати великими об'єднаними силами, успішно вирішувати воєнно-стратегічні та оперативні питання. До того ж він так і не зумів впровадити сувору дисципліну, хоч інколи й пробував це робити.

Розгром під Катеринославом гнітюче вплинув на Махна. Всю вину за це він вирішив звалити на більшовиків. На станції Синельникове Махно захопив штабний поїзд і всю дорогу, як свідчив пізніше провідник, "лаяв більшовиків і говорив, що треба до біса порозганяти всі більшовицькі штаби, тоді повстанці будуть з нами". Можливо, тоді "батько" вперше (хоча й досить сумбурно) висловив ідею, яку часто намагався згодом втілити в життя в ході громадянської війни будь-яким чином (насамперед за допомогою демагогічних розпатякувань про революційну боротьбу махновців, а також різноманітних обіцянок) залучати на свій бік червоноармійські загони.

Водночас Махно зробив певні висновки з того, що трапилося. Зокрема, зрозумів, що в умовах протиборства двох великих сил найкраще залишатися самостійною "третьою силою". Наприклад, ставши на бік більшовиків, що відповідало тоді інтересам переважної більшості селянства, можна було диктувати свої умови й проводити незалежну політитку, оскільки в обстановці жорстокої боротьби з контрреволюцією у останніх не вистачить сил, щоб його приборкати.

5 січня 1919 року Махно повернувся до Гуляйполя із загоном, що налічував 200 чоловік. На запитання Чубенка, де решта бійців, "батько" крізь зуби процідив: "У Дніпрі"

Репутація Махна серед повстанців дещо похитнулася, йому потрібна була нова перемога, щоб підняти бойовий дух свого війська. Якраз на той час надійшло повідомлення, що жителі німецької колонії Блюменталь виступили проти махновців. "Батько" вирішив негайно розправитися з бунтівниками і 9 січня розпочав наступ на колоністів. Але ті вчасно підготувалися до оборони і відбили напад. Зазнавши чергової поразки, Махно розлютився і влаштував на станції Ореховській криваву розправу над кількома місцевими жителями, оголошеними "розвідниками з колонії Блюменталь".

З перших днів існування махновщини їй була властива невиправдана жорстокість, а іноді навіть вандалізм. Надмірна хитрість Махна часто-густо приводила до невиправданих розправ над ні в чому не винними жителями. Махно посилено укорінював у своєму оточенні культ страху. Страх, вважав він, робить людину піддатливішою і покірливішою, обережнішою, зрештою, допомагає їй вижити в екстремальних умовах.

Однак низькі моральні якості, одверто садистські нахили багатьох підручних Махна часом викликали шалений гнів "батька". Намагаючись припинити криваву вакханалію, він хапався за зброю, щоб розправитися з підлеглими, але був змушений охолоджувати свій запал, коли якийсь командир нагадував йому про криваві розправи, учасником яких був сам Махно. Так, одного разу "батько" наказав Щусю зібрати контрибуцію з колоністів, котрі мешкали на околицях Гуляйполя, в розмірі 50 тисяч карбованців. Одержавши необхідну суму, Щусь без будь-яких підстав розстріляв 8 чоловік. Через деякий час криваву акцію було повторено. В результаті Щусь приніс Махнові сто тисяч і чотирнадцять пар чобіт, знятих з убитих. "Батько" розлютився, але Щусь спокійно нагадав йому конкретний випадок - спалення живцем у паровозній топці священика.