Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

У повсякденному житті Махно поводився зі своїми командирами, як з прислугою. Будучи напідпитку чи розгніваним, міг будь-кого з них вдарити, образити, хлюпнути в обличчя самогоном чи стьобнути нагайкою. Люди, котрі фізично були значно сильнішими за нього і могли легко урезонити "батька", коли той напивався до нестями, терпіли його знущання й образи тільки тому, що щиро вважали талановитим воєначальником. Махно, зазначав В. Білаш, "мав як особистість великий вплив у нашому колі. Особливо цінили його як адміністратора, його повстанці боялися і корилися, а це в армії дуже важливо і корисно".

Найулюбленішою для Махна формою спілкування з народом були селянські весілля. "Махно, - згадував П. Аршинов, - завжди знаходив з півгодини-годину часу, щоб побувати на селянському весіллі, куди молоді запрошували його за 2-3 тижні. З селянами він підтримував колишні мужицькі стосунки, був уважним до них і жив загалом тим же простим життям, що й вони". Справді, Махно ділив з односельцями і радість, і горе. Коли окупанти спалили його будинок, а потім, висадивши в повітря стіни, зрівняли оселю із землею, "батько" жив, як і решта погорільців. "У даний момент, - писала газета "Известия", - сім'я Махна знайшла притулок у тісній хаті старшого брата. Махно міг би реквізувати найкращий будинок у багатому Гуляйполі для своєї сім'ї. Але він цього не робить, не бажаючи, щоб хто-небудь мав право сказати, що він використав владу для власного зиску".

Та, звичайно, всього цього було замало, щоб протягом тривалого часу виглядати в очах селянських мас героєм, невтомним борцем за народне щастя. Добре розуміючи це, Махно нерідко відібране у багатіїв майно роздавав бідним, а згодом привчив селян до того, що вони регулярно одержували залишки від воєнних трофеїв махновців, беручи участь у пограбуванні захоплених міст, поміщицьких маєтків, пасажирських поїздів, військових ешелонів тощо.

Партизанські армії на Україні, зазначив М. О. Скрипник, об'єднувала не стільки військова дисципліна, скільки особиста симпатія до своїх командирів, до того чи іншого "батька". Тому велика популярність серед селянства дала можливість Махнові створити найбільш численну й найсильнішу повстанську армію.

Наприкінці 1918 - на початку 1919 року махновщина не вкладалася у звичні для того часу рамки класової боротьби. Тому різні партії прагнули бачити в ній відображення якогось історичного явища, характерного для минулих століть. Наприклад, О. М. Коллонтай проводила паралель між махновщиною і запорозькими козаками; українські боротьбисти схильні були порівнювати махновський рух з пугачовщиною.

Справді, махновщина була генетично пов'язана з українським козацтвом, однак Махно узяв на озброєння від своїх славних предків лише ідеї високої любові до особистої свободи, мужність, молодецтво, заразливу веселість й неповторний гумор, готовність бути оборонцями порівняно невеликого Гуляйпільського району. Про незалежність же й суверенітет всієї Уквін не думав, і взагалі національні питання його не цікавили. Це пояснюється, насамперед, багатонаціональним складом населення півдня України, де махновці користувалися великою підтримкою селянства. Перебуваючи у зеніті слави й успіхів, "батько" мріяв створити на півдні власну державу "Махновію", можливо, беручи за зразок Січ. Намагаючись знайти аналоги своєму рухові, Махно спочатку вбачав його коріння у запорожців, але, почавши боротьбу з гетьманом, а потім з отаманом Петлюрою, які також шукали свої витоки в українському козацтві, дедалі частіше став говорити про селянські війни, мріяв про те, щоб стати в один ряд з такими ватажками селянських мас, як Разін і Пугачов.

На початку січня 1919 року, коли військо Махна зазнало кількох відчутних невдач на полі бою, "батько" був змушений серйозно замислитися над тим, як захистити Гуляйпільський район не лише від петлюрівців, а й від білогвардійців, які розпочали наступ на півдні України. Тоді він не знав і навіть не підозрював про існування барона Нолькена. А той цікавився і збирав відомості про селянського "батька". Почав він цю скрупульозну роботу ще тоді, коли Махно воював з австро-німецько-угорськими загарбниками та гайдамаками, але особливо пильно став придивлятися до Махна наприкінці 1918 року, коли між повстанцями і білогвардійцями почали виникати збройні сутички. Барон, який був представником Добровольчої армії при союзному командуванні в Криму, розумів, що коли почнеться наступ Денікіна на Україну, то першим з ким доведеться схрестити зброю, буде Махно. 22 грудня 1918 року Нолькену доповіли, що з Керчі в Бердянськ направлено артилерію для посилення частин, які ведуть сутички з махновцями, а наступного дня барон з задоволенням дізнався, що Махно зазнав поразки від німецьких колоністів. З січня 1919 року він зробив запис: "Документально встановлено зв'язок Махна з більшовиками", маючи, очевидно, на увазі участь "батька" в штурмі Катеринослава.