До ранку лютував "батько", пробігавши добрий десяток верст по просторій селянській світлиці і клянучи усіх, кого тільки можна, але найбільш - білогвардійських генералів та офіцерів. Вгамувався він так же раптово, як і впав у гнів.
Десь опівночі йому доповіли, що війська Дибенка зайняли Синельникове. Підбігши до пошарпаної карти, що лежала на краю стола, Махно ткнув пальцем в "Гуляйполе" та "Пологи", а потім в "Синельникове" та "Гришине". Проте і без карти він знав, що білі все ж таки ближче до Гуляйполя, ніж червоні, але надія на врятування зажевріла…
- Триматися до останнього патрона, - віддав він наказ, - і ні на крок вперед не пускати білогвардійців.
У цей час Чубенко на чолі 500 повстанців повів наступ на станцію Гуляйполе. Невдовзі туди ж рушив із своїм загоном Махно. Після нетривалого, але жаркого бою махновці одержали перемогу. Поки повстанці переслідували відступаючого ворога, "батько" встиг послати гінця до Гришина з наказом Петренку йти на захист Гуляйполя. А Чубенкові прямо-таки по-спартанськи наказав:
- Гайда до Синельникова!
Той з півслова зрозумів завдання. Наступного дня він вже сидів у вагоні Дибенка і розповідав про Махна, про його військо, яке нараховує до 4 тисяч бійців, про боротьбу махновців з петлюрівцями, білогвардійцями та їхніми прихильниками серед колоністів, про скрутне становище з боєприпасами і зброєю… Дибенко без особливих вагань виділив для махновського війська 500 тисяч патронів, бронепоїзд і пообіцяв невдовзі направити на допомогу гуляйпільцям 3-й Павлоградський полк.
Коли Чубенко повернувся до Гуляйполя з цими втішними новинами, Махно відразу ж наказав наступати на Пологи. "Батько" виявив у цьому бою неабияку особисту мужність і відвагу. По коліно в снігу він йшов у перших лавах наступаючих, підбадьорюючи їх жартами і міцними словечками, особливо тоді, коли шквальний кулеметний вогонь змушував повстанців падати в липку, перемішану з почорнілим снігом грязюку. Пологи були здобуті гуляйпільцями. Махно прямо-таки сяяв. Особливо його радувало те, що білогвардійці не встигли захопити з собою бронепоїзд, який став здобиччю махновців. "Батько" довго ходив навколо металевого велетня, час від часу повторюючи:
- Ось тепер можна і Дибенка запросити. Буде що йому показати…
У січні 1919 року Махно пережив особисту трагедію. Одного разу, коли його не було в Гуляйполі, в село увірвались білокозаки. Вони пронеслись головною вулицею, шукаючи хату Махна. Троє під'їхало до оселі старшого брата - 52-річного Карпа.
- Де Махно?
- Я - Карпо Іванович Махно, - спокійно відповів, виходячи з хати, літній чоловік.
Карпо Махно
У присутності жінки і дев'ятьох дітей білокозаки почали бити його нагайками. Потім, зв'язавши, босоніж погнали по снігу до балки, де продовжили екзекуцію, вимагаючи сказати, де повстанці і які їхні плани. Так нічого і не дізнавшись, вони наказали своїй жертві йти вперед. Махно пройшов з десяток кроків, коли раптом пролунав залп. Кулі пролетіли над головою, але він втратив свідомість. Білокозаки спалили хату Карпа, залишивши на вулиці багатодітну сім'ю. Того ж дня від побоїв він помер. Нестор тяжко переніс втрату старшого брата, адже, як і Омелько, той загинув по суті, через нього. Вклонившись могилі Карпа, він поклявся відомстити ворогам за люту смерть невинної людини.
У тій важкій ситуації, що склалася в результаті наступу контрреволюційних сил на півдні, Махно прийняв єдино правильне рішення - стати союзником радянської влади. Та й для нечисленних на півдні радянських військ залучення армії Махна до боротьби проти об'єднаних сил внутрішньої та зовнішньої контрреволюції також було великим успіхом, адже селянська армія зростала дуже швидко. Якщо в листопаді 1918 року вона налічувала 8 тисяч чоловік, в грудні - 10 тисяч, то до лютого 1919 року збільшилася вже до 50 тисяч чоловік.
Повстанська армія увійшла до складу радянських військ на таких умовах: внутрішній розпорядок лишається незмінним; до її складу включаються комісари, призначені командуванням Червоної Армії; махновські частини підпорядковуються вищому командуванню лише в оперативному відношенні і не передислоковуються з свого району; одержують військове спорядження і утримання нарівні з червоноармійськими частинами; за ними залишається попередня назва "революційна повстанська армія" і зберігаються чорні прапори.
Читать дальше