Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

До речі, елементи партизанщини були притаманні не лише армії Махна, а практично всім повстанським загонам, що діяли на Україні. Тому В. І. Ленін, направляючи в середині січня 1919 року на Україну X. Г. Раковського, який мав очолити Раднарком УСРР, одним з головних завдань ставив ліквідацію у військах пережитків партизанщини і створення міцної, дисциплінованої Червоної Армії.

На момент вступу армії Махна до складу радянських військ Український уряд здійснив ряд заходів, спрямованих на створення регулярних збройних сил республіки. Так, на засіданні його 27 грудня 1918 року було прийнято постанову про створення Червоної Армії України, а 28 лютого - відповідний декрет, згідно з яким Червона Армія створювалась як армія диктатури пролетаріату і формувалася за принципом загальної військової повинності. Для керівництва військовим будівництвом у республіці на базі військового відділу Тимчасового робітничо-селянського уряду України було створено Народний комісаріат у військових справах на чолі з М. І. Подвойським і В. І. Межлауком.

На початку лютого армія Махна пліч-о-пліч з радянськими частинами вела успішні бойові дії проти контрреволюційних сил. 6 лютого Бюро друку України повідомило, що червоні війська під командуванням П. Ю. Дибенка ведуть жорстокі бої з козаками-чеченцями, в результаті яких захоплено багато зброї і полонених. Особливо наголошувалося на тому, що "відзначився в боях колишній вождь повстанських загонів, тепер командир бригади Махно". Після вдало проведеної операції проти денікінців у районі села Царекостянтинівка повстанці захопили багато зерна і відправили його в Москву та Петроград. "Гуляйпільське революційне селянство, а також селянство всіх прилеглих областей, командний склад і повстанські селянські загони… Гуляйпільський Раддеп, революційний польовий штаб Махна, - зазначалося в ухваленому з цього приводу документі, - 90 вагонів борошна, що ми маємо як здобич у бою з добровольчими бандитами, як військову здобич, піднесли в дар московським, петроградським революційним селянам і робітникам. Повстанські селяни названого району і всі їх ватажки протягують свою товариську руку і вітають своїх революційних товаришів".

Йдучи на союз з радянською владою, Махно знав, що вона заарештувала й віддала під суд його колишнього соратника й суперницю Марусю Никифорову. Після того як влітку 1918 року він залишив її загін й сам вирушив до Москви, Никифорову заарештували в Саратові чекісти, її перевезли до Москви й посадили до Бутирської в'язниці, спогади про яку були ще свіжі у "батька". У глибини душі він із задоволенням сприйняв цю звістку, оскільки недолюблював високомірну й істеричну жінку, з якою мусив ділити владу в Олександрівському повіті. Махно вважав справедливим, щоб анархістка, яка майже 10 років жила за кордоном, у той час як він потерпав у тюремних казематах, хоч трохи побула в його становищі…

Никифорову спершу хотіли виправдати, але коли за справу взявся Г. Пятаков, котрий добре знав стан справ на Україні, її визнали винною у тому, що, виступаючи "під маскою заступника пролетаріату", не рахувалася з місцевою радянською владою і перешкоджала її нормальному функціонуванню. Щоправда, У Никифорової знайшовся й заступник в особі В.О.Антонова-Овсієнка. 21 та 23 січня 1919 року, розглянувши справу, Московський революційний трибунал визнав Никифорову винною в дискредитації радянської влади, невиконанні наказів місцевих органів і проведенні масових незаконних реквізицій та відвертих грабунків. У той же час трибунал, враховуючи революційні заслуги, виправдав її, заборонивши протягом 6 місяців займати відповідальні посади. Махно здогадався, що Никифорова повернеться на південь, але тепер вона не складала йому ніякої конкуренції.

Водночас цей та інші процеси, зокрема над П. Дибенком посіяли у душі "батька" деякі сумніви щодо стабільності відношення радянської влади до тих, хто її підтримує і бореться на її боці. Ці побоювання Махно висловить пізніше Дибенкові, і вони таки справдяться.

Існує думка, і це підтверджують деякі джерела, насамперед матеріали тогочасної преси, що радянська влада спочатку дуже лояльно ставилася до Махна і його війська, однак згодом, по мірі того як він підпадав під вплив анархістів, а бригада перетворювалася фактично на банду, нібито різко змінила ставлення на негативне. Насправді ж це не так. ЦК КП(б)У і уряд республіки, виконуючи вказівку Леніна про рішучу боротьбу з махновщиною, відразу ж повели наступ на неї. 1 лютого, заслухавши питання про становище в Катеринославі, Президія ЦК КП(б)У запропонувала ліквідувати рештки махновщини як ударну силу партизанщини. Правда, це було зафіксовано в секретних документах, і про справжнє відношення партії і уряду до Махна і його повстанців знало дуже вузьке коло керівних діячів. Тому центральна преса позитивно оцінювала дії Махна. Перша публікація на цю тему з'явилася 9 лютого в "Известиях". Через п'ять днів "Правда" надрукувала статтю Ю. Гавена "О батьке Махно и махновщине". У ці ж дні в Гуляйполе виїхав кореспондент Бюро друку України. Повернувшись 15 лютого до Харкова, він склав звіт про відрядження, в якому, зокрема, говорилося: "Штаб Махна розташований у містечку X (Катеринослав.губ.) в 6-7 верстах від залізниці. Дістався я до штабу досить пізно - годині о 9 вечора. Було вже темно, але в штабі кипіла гарячкова військова робота: уміло і швидко поновлювався телефонний і телеграфний зв'язок з місцями, які за добу до того були залишені "добровольцями", весь час приїжджали з фронту вершники з різними донесеннями.