Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

Скрізь зброя різноманітного виду і різних систем: шаблі, гвинтівки, револьвери, бомби. Вигляд у всіх надзвичайно войовничий. Мене цікавив сам Махно, якому я привіз газети, що і стали безпосереднім приводом для побачення з ним, тому що махновці мають велику потребу в них.

Через півгодини я побачив невисокого брюнета з довгим волоссям, красиво відкинутим назад, з поголеним, дуже енергійним обличчям, досить рухливим, і, очевидно, повним енергії і сили.

З розмови з Махном я дізнався, що загони його реорганізовані і об'єднані в одну бригаду, яка розділяється на полки і роти. Бойові припаси і спорядження частково становлять військову здобич, яку відняли у білогвардійців, а частково доставляються Радянським урядом.

На другий день я з газетами побував на передових позиціях, де побачив різношерстну селянську масу, передові ланки якої займають залізничну лінію, лежачи прямо на снігу, незважаючи на пекельну завірюху і погане взуття. Спостерігається хороша дисципліна і глибоко вороже ставлення до бандитизму, який майже викорінено. Організовані махновці добре озброєні. Коні, реквізовані у місцевих поміщиків, ситі і витривалі.

Про хоробрість махновців, про їх стійке небажання відступати перед "добровольцями" та іншими білогвардійськими наймитами і особливо про надзвичайне вміння махновських навідників, які неодноразово розбивали влучним вогнем броньовики "добровольців", розповідають самі "добровольці", як передають жителі залишених "добровольцями" місцевостей.

Ставлення населення до махновців дружнє, як до захисників і визволителів від білогвардійських наймитів, які, як розповідають жителі, тероризують населення зайнятих ними місцевостей, проводять жахливе насильство…

У селах і містечках після виходу білогвардійців на базарах зразу ж з'являється багато їстивних продуктів, які віддають махновцям за безцінь або ж даром.

За це махновці платять жителям тією ж монетою: відняті у "добровольців" гроші, награбовані у жителів, роздають селянській бідності і цією первісною широкою і дикою "добродійністю" воскрешають у пам'яті діяння волзької вольниці Степана Разіна.

Пригнічені добровольчими бандами селяни, звичайно, підтримують махновців як своїх захисників від білогвардійського та іноземного ярма, і ця підтримка дає махновському руху відому життєвість".

Зовсім іншої думки про Махна і його військо були члени вищої військової інспекції, яку Наркомвійськ України направив до "батька" одразу після входження його до складу 1-ї чевроноармійської дивізії. На їхню думку, суворої дисципліни в загонах не дотримувалися, належного зв'язку між ними не було, не вистачало комуністів для розгортання партійної роботи, до якої Махно ставився з іронією…

У січні 1919 року більшість членів уряду України виступила проти перебування на посаді його голови Пятакова. Єдиної думки щодо нової кандидатури не було. Питання про керівництво урядом мала вирішувати Москва й особисто Ленін. Зрештою направили на Україну болгарина X. Г. Раковського. Водночас виникла "криза головнокомандуючого": коли деякі члени ЦК КП(б)У і уряду зажадали замінити командуючого Українським фронтом Антонова-Овсієнка М. Л. Рухимовичем. І хоча після вступу Раковського на посаду голови уряду ситуація нормалізувалася, Махно та його оточення різко виступили проти "призначенців", проти келейного вирішення таких важливих питань без участі найширших мас трудящих. Це особливо красномовно показали районні з'їзди селян і повстанців і насамперед II з'їзд, що проходив у Гуляйполі. Відкрився він 12 лютого співом "Марсельєзи". Від імені повстанців 245 делегатів від 35 волостей вітав сам Махно. На цьому "форумі повстанства" були вперше проголошені антирадянські гасла, пролунав заклик до боротьби проти комуністів. З'їзд розпочався доповіддю представника махновської делегації Лаврова, який їздив на початку року до Харкова на зустріч із членами Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Комісари, заявив доповідач, відмовилися зустрічатися з ними й направили до члена апарату, який познайомив махновців із складом призначеного "згори" уряду, де немає селян і робітників, зате є колишні генерали й чиновники, що "записалися в більшовики". Доповідач закликав делегатів не визнавати ніяких урядів, крім обраного селянами загальним голосуванням з числа своїх представників.

Пристрасті розпалилися ще більше, коли Махно закликав повстанців боротися проти монополізації Рад комуністами, проти "партійного ярма більшовиків над трудовим народом", переслідувань радянською владою анархістів. Закінчив він свій виступ такими словами: "Якщо товариші більшовики йдуть з Великоросії на Україну допомогти нам у тяжкій боротьбі з контрреволюцією, ми повинні сказати їм: "Ласкаво просимо, дорогі друзі!" Але якщо вони йдуть сюди з метою монополізації України, ми скажемо їм: "Геть руки!" Ми самі вміємо підняти на висоту звільнення трудового селянства, самі зуміємо влаштувати собі нове життя - де не буде панів, рабів, гнобителів і гноблених".