Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

У цій ситуації Махно не знайшов нічого кращого, ніж відкрити ураганний вогонь по місту із захоплених гармат. Він сам, по-дитячому захопившись, стріляв з гармати. Неясно, куди саме цілив "батько", але чимало будинків дістали пробоїни. У будинок духовної семінарії, наприклад, потрапило 18 снарядів. Гармата була не закріплена і після кожного пострілу під збуджені вигуки головнокомандуючого відкочувалася далеко назад. Втім Махно, який не мав елементарного уявлення про прийоми артилерійської стрільби, вважав це нормальним явищем…

Трохи оговтавшись, петлюрівці перейши у контрнаступ і потіснили повстанські війська. 28 грудня Махно приступив до реалізації своєї головної мети. Він наказав вантажити гармати і спорядження, а практично - все, що потрапляло під руки, - в ешелони і відправляти до Гуляйполя. Трофейну зброю одержали й гуляйпільські селяни.

29 грудня військово-революційний комітет Катеринославської губернії призначив 11 комісарів, на яких покладалося завдання відновлення нормального життя у місті. Комітет затвердив Махна головнокомандуючим радянської революційної робітничо-селянської армії Катеринославського району.

В понеділок 30 грудня місто вже повністю контролювалося повстанцями. Протягом усієї "громадянської війни в місті", як назвали цей період катеринославські обивателі, махновці займалися розбоєм. Під приводом пошуків петлюрівців та їх спільників, що стріляли з вікон будинків, вони вдиралися до квартир і безжалісно їх грабували. Махновці відмовилися від пропозиції ревкому забезпечувати їх усім необхідним, висунувши гасло "Від кожного - за здібностями, кожному - за потребою".

Здібності ж махновців, як влучно підмітив анархіст Рощин, виявлялися у великих потребах, їхні безчинства викликали численні нарікання катеринославців.

Махно, який ще кілька днів назад у відповідь на скарги своїх "хлопців" про те, що вони легко вдягнені, заявляв: "Переодягнетесь в місті", 31 грудня змушений був випустити відозву, в якій говорилося:

"При зайнятті міста Катеринослава славними партизанськими революційними військами у багатьох частинах міста посилилися грабунки, розбій і насильства. Твориться ця вакханалія в силу певних соціальних причин (або це чорне діло коїться контрреволюційними елементами з метою провокації). В усякому разі, це робиться ім'ям славних партизанів-махновців, що борються за незалежність, щасливе життя всього пролетаріату і трудового селянства.

Щоб запобігти цьому розгулові паскудства, що чинять безчесні люди, які ганьблять всіх чесних революціонерів, незадоволені світлими завоюваннями революційного народу, я ім'ям партизанів усіх полків оголошую, що всілякі грабунки, розбої чи насильства ні в якому разі допускатись не будуть у даний момент моєї відповідальності перед революцією і будуть мною припинятися у корені. Кожен злочинець, який вчинив злочин взагалі і, особливо, під ім'ям махновців або інших революційних загонів, що творять революцію під розумінням відновлення радянського ладу, буде нещадно розстрілюватися, про що оголошую всім громадянам, закликаючи їх також боротися з цим злом, підриваючим в корені не тільки завоювання революції, але і взагалі життя чесного трудівника.

Головнокомандуючий батько Махно".

Але цей документ практично не вплинув на мародерів, які розцінили його так: "Грабуй, але на очі батькові не потрапляй". Цим принципом махновці керувалися аж до свого остаточного розгрому в 1921 році. Щоправда, у ряді випадків "батько" привселюдно особисто розстрілював мародерів, грабіжників і гвалтівників, які потрапляли йому під гарячу руку, чим примножував свій моральний капітал і зміцнював популярність захисника селянських мас.

Члени ревкому робили спроби перешкодити вивезенню до Гуляйполя зброї і награбованого майна, але вжити суворих заходів не наважилися. Вже тоді Махно зрозумів, що в умовах громадянської війни, в якій брало участь багато сторін, мало хто ризикне вести боротьбу з його військом. Поступово у "батька" міцніла впевненість у вседозволеності й безкарності.

Між тим впертий опір петлюрівців у Катеринославі означав, що вони сподівались на якусь допомогу. Однак головнокомандуючий не звернув на це ніякої уваги. Замість переслідування ворога і його остаточного розгрому Махно почав вимагати однакового представництва у ревкомі більшовиків, махновців та есерів, з якими уклав союз. Робив це виключно для задоволення власних амбіцій, бо знав, що не сьогодні-завтра повернеться зі своїм військом до Гуляйполя.