Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

- Яку позицію ви, батько Махно, із своїми революційно-повстанськими силами займете по відношенню до Української Директорії, на чолі якої, як вам тепер відомо, стала людина, що заслуговує не тільки на повагу, але й на довіру трудового народу?

Махно від несподіванки розгубився. На нього дивилися сотні селян і повстанців, для яких його думка мала вирішальне значення у визначенні відношення до нового уряду. Ковтаючи слова і запинаючись, він невпевнено почав говорити:

- Українським трудівникам мало коли щастило в історії їх боротьби. За їхніми спинами майже завжди діяли васали - якщо не польської шляхти, то російських царів, які зраджували їх. Я, певна річ, не знаю Винниченка особисто, але я знаю, що він соціаліст, причому соціаліст, який брав і бере участь у житті та боротьбі трудящих. Він мав і має соціалістичну віру, пафос відчуття і дії. Принаймні, я так зрозумів Винниченка. Однак, що стосується політичного довір'я до нього, то до цього ще далеко. Особливо зараз, коли трудовий народ, звільнившись від політичного рабства, прагне до корінної перебудови соціального життя, а багато хто з винниченків вели його зовсім до інших берегів… Я точно не обізнаний про те, яку роль грав Винниченко в справі укладення Українською Центральною Радою союзу з німецькими й австрійськими царями, союзу, що привів на Україну проти революції шістсоттисячну армію свідомих і несвідомих убивць, які шматують і топчуть ось уже близько шести-восьми місяців тіло української революції, які знищили вже десятки тисяч селян та робітників і продовжують вбивати по цей день…

Чим довше Махно говорив, тим більш розпалювався. Ніяковість як рукою зняло, і він під схвальні вигуки присутніх в голосом продовжував:

- Але я знаю, що Петлюра, військовий міністр колишньої Української Центральної Ради, під час нашестя цих орд на Україну йшов у авангарді з гайдамацькими бандами дико розправляючись з кожним революційно мислячим селянином і робітником. І я знаю, що тепер Винниченко рука об руку з цим самим Петлюрою створює на Україні новий уряд. Де ж - я вас, товариші, запитаю, - в революційних українських селах і містах знайдуться серед трударів такі дурні, які б повірили в "соціалізм" цього петлюрівсько-винниченківського українського уряду або "Української Директорії", як вона себе величає?…

Аудиторія схвально загула, і Махно уже відверто заявив:

- Ось чому я не думаю, що революційно-повстанський рух під моїм керівництвом не зможе знайти спільну мову з цією Українською Директорією…

А далі "батько", по суті, закликав селянство до боротьби з новою владою на Україні.

- Української Директорії ми визнавати не будемо, і - стискаючи кулаки, кричав він. - І якщо перед лицем більш небезпечних контрреволюційних сил на Україні ми і не будемо зараз вести збройну боротьбу проти Директорії, то ми будемо дні і ночі недосипати, будемо самим серйозним чином готуватися до цієї боротьби проти Директорії.

27 листопада повстанське військо вступило в Гуляйполе: Нестор був в ореолі переможця. Ще й, до того ж, на нього чекала приємна звістка: брата Савку та ще кількох соратників випущено з Олександрівської в'язниці.

Через два дні Махно видав наказ, яким оголосив початок загального походу проти буржуазії. Цікаво, що у цьому документі "він" називав себе лівим есером. Тоді ж було створено військово-революційний штаб у складі Махна (командуючого військом), Білаша (начштабу), лівого комуніста Херсонського, лівого есера Миргородського та анархіста Горєва. Склад штабу переконливо свідчив про те, що у той час Махно не орієнтувався на жодну з існуючих партій, а, навпаки, прагнув використати їх боротьбу для зміцнення своїх позицій і досягнення своїх цілей.

У листопаді 1918 року преса відводила Махнові цілі полоси. Так, катеринославська газета "Приднепровский край" опублікувала величезну статтю "Походження Махна". Розповідаючи про минуле грізного селянського ватажка, вона повідомляла, що про Махна вперше заговорили ще у 1905 році, коли він на чолі банди анархістів робив грабіжницькі наскоки на економії Олександрівського повіту, за що й був засуджений на 20 років каторги. Повернувшись до Гуляйполя під час правління Корейського, колишній бандитський отаман народним комісаром освіти, а пізніше наркомом військових справ. З 13 жовтня 1918 року, повідомляла газета, Махно розпочав боротьбу проти австрійців. Кореспондент детально описав криваві злочини бандитів, особливо в період 10 по 15 листопада. Махновці забили кілька десятків колоністів, волосних писарів, заможних селян, євреїв. Багатьох з них власноручно розстріляв Махно. За цей час "батько" зі своїми повстанцями пограбували кілька поїздів і повернулися до Гуляйполя, везучи за собою 200 підвод різного майна.