Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

Махно дещо змінив тактику боротьби. Головною його метою стало не знищення ворогів, як раніше, а досягнення перемоги над ними. Він видав наказ, згідно з яким жоден німець-колоніст, поміщик, офіцер варти не міг бути розстріляний ні повстанцями, ні селянами без "батьківського" на те "благословення". На кожен захоплений маєток, колонію, хутір накладалася контрибуція, у селян вилучалися коні, причому в тих, хто мав більше п'яти, безкоштовно. Крім того, сільське населення зобов'язане було надавати повстанцям тачанки, зброю, продовольство тощо. Селянство стійко переносило всі ці труднощі, сподіваючись на скоріше визволення від експлуатації з боку своїх смертельних ворогів - поміщиків, що повернулися разом з німцями і гетьманською владою.

Махно розумів: рано чи пізно австро-німецькі війська будуть вигнані з України, та й режим Скоропадського невдовзі зазнає краху, а на зміну їм прийдуть нові вороги селянства. Тому, коли в районі Приазов'я з'явилися війська Краснова і загони Добровольчої армії, "батько" закликав повстанців готуватись до боротьби з ними.

Нестор Махно - командир повстанського загону в період боротьби з гетьманом і німецько-австрійською окупацією. 1918 р.

Успіхи окриляли Махна і його соратників. З глухих сіл вони перенесли бойові дії ближче до великих залізничних станцій, де концентрувалися значні сили австро-німецьких військ, ешелони із зброєю, боєприпасами, різним майном. Однак окупанти давали належну відсіч повстанцям. Дошкульних втрат зазнали махновці у листопаді 1918 року на станції Синельникове. При спробі захопити поїзд на станції Новогупалівці німці і гетьманці розбили кінну розвідку. Під Махном був убитий кінь, і серед населення повіту швидко поширилась чутка про смерть "батька". Кілька офіцерів були представлені до нагород за ліквідацію "невловимого розбійника". Місцеві власті зробили спробу розпочати переговори, але невдовзі, на превеликий для них жаль, дізналися, що Махно живий і ще з більшим запалом і енергією продовжує свою справу. З кожним днем він наганяв дедалі більший жах на обивателів. 16 листопада розпочалася страшенна паніка у Катеринославі. Хтось пустив чутку, що махновська банда - за 12 верст від міста. Гетьманські війська підняли на ноги державну варту й гайдамаків, вжили всіх заходів для захисту губернського центру. Два дні Катеринослав трясло, мов у лихоманці. "Махновські вершники на Казанській вулиці!" - волав який інтелігент, несучись на фаетоні. І за хвилину центр міста пустішав… Згодом, трохи заспокоївшись, мешканці Катеринослава залишали свої домівки і знову з'являлися на вулицях міста. Але на них чекала чергова приголомшуюча новина: Махно зі своїми бандитами захопив вокзал. Публіка знову розбігалася, торговці зачиняли лавки, двірники - залізні ворота, мешканці будинків, які стояли вздовж вулиць, - віконниці… З великими труднощами міським властям вдалося заспокоїти городян, але державна варта і війська залишалися напоготові.

Разом з окупантами на Україну прийшли січові стрільці - легіон у складі австрійських військ, сформований з українців, що мешкали в Галичині. Вони дислокувалися в Олександрівському повіті. Бійці та командири УСС прагнули підтримувати добрі стосунки з місцевим населенням, навіть намагалися проводити певну культурно-освітню роботу.

Усуси навіть відмовилися проводити каральну акцію в селі Добровеличківці, чим викликали величезне невдоволення австрійського командування.

Січові стрільці цікавилися Махном. Один з їхніх командирів, Роман Купчицький, згадував: "Між назвищами ватажків повстанських груп дедалі частіше й частіше виринало дивовижне: Батько Махно. Одні казали, що він звичайний собі головоріз, каторжник, що зібрав довкруг себе таку ж саму чесну компанію і нападає на всіх, у кого можна чим-небудь поживитися. Другі говорили, що він народний учитель, засланий за політику в Сибір, тепер вернувся і б'ється з ідеї. Сам він за переконанням анархіст і не визнає ніякої влади на Україні, байдуже, яка і чия вона. Треті впевняли, що він за фахом лікар і більшовик".

Що з стосується "батька", то він не шукав ніяких контактів з галичанами, не вважав їх своїми співвітчизниками і ставився до них, може, трохи краще, ніж до австріяків. Якось у полон до нього потрапило кілька січовиків, які заговорили вишуканою українською мовою. Махно наказав відпустити їх. Але попередив: якщо будуть боротися проти селян і робітників, то революційні повстанці вважатимуть їх своїми ворогами й нещадно каратимуть.