Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

"Настав вечір 1 жовтня. З незвичайним піднесенням я провів селянський мітинг, після якого наші ряди поповнилися удвоє.

З тих пір з села Дібрівки слова "батько Махно" передавались від уст до уст самими селянами. Звідси селяни, селянки, їх діти слово "батько" передавали з неочікуваною для мене самого повагою і любов'ю в усі села і селища країни. Воно ж підхоплювалося й всіма загонами. З тих пip довелось підписуватись на всіх відозвах і офіційних паперах замість Махно - батько Махно.

- Чи добре це? - задавав я іноді собі це питання. Але відповіді на нього не знаходив.

Мої друзі умовили мене, що так звикли називати мене в народі. Це заспокоїло мене".

Щоб помститись німцям-колоністам за спалену Дібрівку, Махно наказав знищити колонію Червоний кут. Але її мешканці, маючи зброю і спеціально обладнані бункери, дали належну відсіч партизанам. Тому, щоб не ризикувати бійцями, "батько" велів запалити усі будинки. Невдовзі колонія палала разом з її захисниками, які засіли у погрібниках, на горищах. Час від часу лунали вибухи прихованих в оселях набоїв і навіть снарядів.

Воюючи з колоністами та поміщиками, які під охороною австро-німецьких військ повернулися у свої колишні маєтки, Махно зіткнувся з проблемою, яку не знав, як і вирішити. Повертаючи селянам поміщицькі маєтки, млини, маслоробки, реманент тощо, він помітив, що ті бояться брати їх у своє розпорядження і вимагають знищувати, щоб не дісталося взагалі нікому. На запитання "батька", чи не шкода нищити добро, селяни дружньо відповідали: "Спочатку треба прогнати ворога, добути волю, а все зруйноване заново відбудуємо".

Махно вирішив винищити в Гуляйпільському районі усіх поміщиків разом з їх охороною, щоб назавжди ліквідувати саму можливість повернення колишніх хазяїв у свої помістя. "Чистка" околиць Гуляйполя супроводжувалась масовим знищенням представників панівних класів та їх посіпак. "Смерть! Смерть! - постійно вимагав від своїх повстанців і селян Махно. - Смерть за смерть кожного революціонера, смерть за кожну згвалтовану селянку повинна вражати кожного німецького і австрійського солдата та офіцера, гетьманського вартового чи куркульського сина, який сам зі зброєю в руках або наймав інших боротися проти революції".

Під гарячу руку повстанців нерідко попадали й попи, які намагалися вгамувати селян, припинити криваву вакханалію. Вони оголошувалися прибічниками і захисниками контрреволюціонерів і знищувалися. Махно навіть заохочував розправу над священнослужителями: по-перше, ліквідовувалися люди, які впродовж років впливали на уми й серця сільського населення, а отже, складали конкуренцію "батькові" у боротьбі за селянство; по-друге, мужик, котрий убивав попа, ставав вільним від своєрідного морального гальма, позбавлявся споконвічного страху перед Божим судом і після цього міг виконати вже будь-який кривавий наказ "в ім'я революції".

Махно викликав панічний страх не стільки в окупантів, скільки в прибічників гетьманської влади. Чутки про його жорстокість ходили найнеймовірніші. Управляючий канцелярією катеринославського губернського старости Уласс і його помічник Тименов щоденно приймали поміщиків, німців-колоністів, священників, старост, простих обивателів, які з жахом в очах і тремтінням у голосі розповідали про пережите, побачене, а ще більше - про почуте. Управляючий намагався записувати прикмети "отамана розбійників". Виходив досить неприємний портрет: маленький чоловічок на кривих ногах, у чорних окулярах (в нього були настільки божевільні очі, що селяни ще на початку революції попросили одягти чорні окуляри, бо його погляд викликав жах). Багато томів з докладними описами злочинів махновців склали представники гетьманської адміністрації.

…На станції Гуляйполе юрмилися біженці - поміщики з сім'ями, купці, фабрикати, колоністи, збиті з пантелику інтелігенти. Усі ці люди жадали одного - якнайшвидше залишити махновський район. Раптом серед строкатої товпи пасажирів з'явився робітник у чорних окулярах, який вільно прогулювався пероном серед австрійських офіцерів та чинів державної варти. Багато хто впізнав "батька", але видати не наважився. Наступного дня Махно з'явився на станції у вбранні сільської баби і, лузкаючи насіння, вештався по залах очікування. Зрозуміло, це не було виявом його нереалізованих акторських здібностей. Тут містився австрійський штаб, і Махно сам вирішив розвідати ситуацію і плани окупантів.

Загалом же розвідників та інформаторів у нього було вдосталь у кожному населеному пункті. Перебуваючи в будь-якому селі регіону, він міг не турбуватися, що ворог захопить його зненацька. Селянські застави у разі небезпеки відразу ж повідомляли про неї штаб повстанців. З розвідниками свого загону Махно був небагатослівний. Посилаючи когось на завдання, дружньо поплескував по плечу і чи то жартома, чи всерйоз говорив: