Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

Та, зрозуміло, це були лише нездійсненні мрії, оскільки Скоропадський і його свита перебували за сотні кілометрів від Гуляй-поля, у Києві, і їхати туди Махно, звичайно, не збирався.

Кайзерівські загарбники і гетьманська влада реставрували на Україні старі порядки: повернули землю поміщикам, підприємства - колишнім власникам. У містах і селах було встановлено кривавий окупаційний режим. До Німеччини вивозилися хліб, цукор, худоба, які силоміць відбирали у селян каральні експедиції, спалюючи при цьому хати непокірних, а інколи й цілі села.

На той час, коли Махно повернувся у рідні краї, українська земля горіла під ногами окупантів, а тисячі селян, які переховувалися по лісах та балках, були готові будь-якої хвилини піднятися на боротьбу проти ненависного ворога. Ніякі репресивні заходи не здатні були загасити полум'янародного повстання. Згідно з умовами Брестського мирного договору Радянська Росія не могла подавати необхідну, насамперед військову, допомогу українському народові. Проте на Україну все-таки надходили нелегально кошти, зброя, прибували для роботи у підпіллі досвідчені революціонери. І все ж справжніх селянських ватажків, які могли б очолити боротьбу народних мас, особливо в Катеринославській, Таврійській та Херсонській губерніях, майже не було. Це й спричинилося до швидкого зростання популярності Махна серед селянства.

Перша операція, здійснена очолюваним ним загоном, виглядала як звичайнісінький розбійний напад. Зібравши сподвижників, Махно запропонував розгромити під покровом ночі економію поміщика Резникова, четверо синів якого перебували у війську гетьмана. В результаті сім'ю Резникова було знищено, маєток спалено, а у махновців з'явилося 7 гвинтівок, 7 коней і револьвер…

Звістка про повернення Махна наполохала місцевих поміщиків та колоністів. Та водночас вона ж і врятувала від розстрілу його брата Савку та племінника Михайла, заарештованих гайдамаками.

Знаючи мстивість колишнього "гуляйпільського диктатора", гетьманські власті не наважились чинити розправу над його рідними.

З перших днів своєї діяльності Махно всіляко прагнув завоювати популярність і довір'я місцевого населення. Дізнавшись, що гуляйпільські селяни мають чимало зброї, Махно не насмілився реквізувати її, хоча міг це зробити. Натомість у ніч на 27 липня бійці його загону вчинили зухвалий напад на банк у селі Жеребець, де захопили 38 тисяч карбованців. З п'ятьма тисячами до Гуляйполя відправилась знайома Махна із завданням придбати кулемет. Невдовзі селяни доставили махновцям кулемет системи "кольт" і тисячу карбованців здачі. Цю незначну подію Махно розцінив як своєрідну підтримку земляками його дій.

Н. Махно (в центрі) серед повстанців у період боротьби з німецько-австрійськими окупантами. 1918 р.

Щоб підірвати авторитет Махна, представники гетьманських властей настирливо поширювали чутки, нібито він, прихопивши валізу з награбованими у місцевих багатіїв коштовностями, втік до Москви, придбав чудовий багатоповерховий будинок і розкошує, проводячи дні й ночі у найдорожчих ресторанах. Командування кайзерівських військ навіть видрукувало відповідну прокламацію й поширювало її серед селян. Але дезінформація дала зворотний ефект: дізнавшись, що це чистої води обман, мешканці Гуляйполя та навколишніх сіл ще більшою повагою пройнялися до Махна, котрий приїхав заради них, щоб захистити від гетьмансько-німецького свавілля.

Під час нападу на економію німця Нейфельда було захоплено бричку, на яку встановили знайдений там же кулемет. Відтоді тачанка стала символом махновщини. Тоді ж Махно разом з сімома вершниками здійснив перший 70-кілометровий рейд до Дніпра у пошуках прибічників. Він знайшов їх неподалік Гуляйполя, де діяв загін Єрмократьєва, розсіяний австрійськими військами. Махно приєднав деморалізованих повстанців до свого загону. Через день, коли він здобув перемогу над австрійцями, новачки одностайно визнали його за ватажка, а Єрмократьєв залишився в загоні рядовим бійцем. Потім він часто розповідав Махнові, що походив із збіднілого дворянського роду. Нестор не вірив цьому доти, поки Єрмократьєв у 1919 році не перекинувся на бік Денікіна, за що й був розстріляний махновцями.

У селі Дібрівці Махна повідомили про те, що в лісі діє загін матроса Ф. Щуся - у минулому активного члена "чорної гвардії". Махно негайно послав до нього своїх розвідників. Коли ж загін Щуся, обмундирований в австрійську гусарську форму, врешті-решт вишикувався на галявині, Махно подумав було, що потрапив у засідку, і віддав команду приготуватися до бою. Але назустріч повстанцям вийшов високий, кремезний чолов'яга з довгим чорним волоссям, у шапочці з гусячим пером, бархатній курточці, перепоясаній кількома ременями, зі шпорами на високих чоботях і голосно вигукнув: