Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

У ті ж дні довелося Махнові бачити секретаря Московського більшовицького комітету В. М. Загорського, М. І. Бухаріна, котрий, до речі, провів його у приймальню голови ВЦВК Я. М. Свердлова. Махно навіть перекинувся кількома словами з Миколою Івановичем про становище на Україні та про те, як добирався до Москви. Потрапивши без особливих труднощів у Кремль, а потім до керівника. Радянської Росії, Махно переконався, що плітки, які розпустили про більшовиків, багато в чому безпідставні (якраз напередодні його візиту до ВЦВК московські анархісти попереджали, що до більшовицьких лідерів практично не пробитися, бо вони перебувають під посиленою охороною). Тим більше здивував Махна теплий прийом, виявлений Свердловим. У свою чергу анархіст з Гуляйполя, який говорив про те, що мріє повернутися в рідні краї, щоб продовжувати боротися з ворогом, також справив на голову ВЦВК приємне враження.

- Ви ж зовсім не схожі на анархістів, які тут осіли було на Малій Дмитровці, - сказав він Махнові.

Свердлов вирішив влаштувати Махнові зустріч з Леніним, щоб проінформувати його про становище селянства на півдні України.

"Наступного дня, рівно о першій годині, я був знову в Кремлі у товариша Свердлова, - згадував пізніше "батько". - Він провів мене до Леніна. Той, ледь торкаючись мого плеча, посадив у крісло. Потім попросив сісти Свердлова, а сам пройшовся до свого, певне, секретаря чи переписувача і сказав йому:

- Ви, мабуть, закінчите це до другої години?… - й тільки тоді сів навпроти мене й заходився розпитувати.

- Із яких країв? Як селяни сприйняли гасло "Вся влада Радам!" на місцях? Як вони організували відсіч супротивникам цього гасла? І чи бунтували селяни проти контрреволюційних і німецьких військ? Якщо так, то чого їм бракувало, щоб злитися з червоногвардійцями (боротьба ж за наші спільні досягнення)?

Відповідав коротко.

Ленін же, з притаманним організаторові й керівникові вмінням, намагався так продумувати свої запитання, щоб я найдокладніше зупинявся на них.

Ленін перепитував тричі, як поставилися селяни до гасла, й щоразу дивувався, що я казав йому: влада Рад на місцях - це по-селянському означає, що вся влада й у всьому має ототожнюватися безпосередньо із свідомістю й волею трудящих; це всього-на-всього одиниці революційного згуртування та господарського самоврядування на шляху життя й боротьби з буржуазією та її поплічниками - правими соціалістами та їхньою коаліційною владою.

- Чи думаєте ви, що це розуміння селянами нашого гасла цілком правильне? - спитав Ленін.

- Так.

- В такому разі, селянство в вашій місцевості заражене анархізмом… - додав Ленін.

- А хіба це погано?

- Я цього не хочу сказати. Навпаки, мене тішить, бо воно прискорило б перемогу комунізму над капіталізмом та його.владою.

- Для мене це приємно, - сказав я Леніну, напів-усміхаючись.

- Ні, ні, я серйозно стверджую, що таке явище в житті селянства прискорило б… - повторив Ленін і додав: - Але я лише думаю, що це явище для селянства неприродне: воно занесене анархістами-пропагандистами. Я ладен допустити, що цей настрій зовсім не організований і, потрапивши під удари контрреволюції, уже віджив своє.

Я зауважив Леніну, що вождеві не можна бути песимістом і скептиком.

Свердлов перебив мене:

- Отже, на вашу думку, треба розвивати це анархічне явище в житті селян?

- О, ваша партія його не буде розвивати! - відповів я.

А Ленін підхопив:

- Та в ім'я ж чого? Щоб розпорошити революційні сили пролетаріату, щоб відкрити шлях для контрреволюції, піти самим і повести за собою весь пролетаріат на ешафот?

Я не стримався і гарячково закинув Ленінові, що анархізм й анархісти не прагнуть контрреволюції і не ведуть до неї пролетаріат.

- А хіба я це сказав? - спитав у мене Ленін (і став пояснювати свою думку, що анархісти не мають своєї організації широкого масштабу).

Далі розмова звернула на інші теми, зокрема про червоногвардійські загони.

Пам'ятаю, як Ленін з особливою душевною тривогою, яка може бути лише в людини, що живе пристрастю боротьби з ненависним йому ладом та жагою перемоги над ним, турбувався, коли я сказав:

- Я учасник руйнування десятків козачих ешелонів, які залишили протинімецький фронт наприкінці грудня 17-го та на початку 18-го року, й добре знайомий із "революційною мужністю" червоногвардійських груп та загонів, особливо їхніх командирів. І мені здається, що ви, товаришу Ленін, маючи відомості із третьорядних рук, це перебільшуєте.