Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

Отож, можна стверджувати, що перші практичні уроки втілення революційного вчення в життя дала Махну саме М. Никифорова. В майбутньому "батькові" вдалося обійти її, ставши найпершою і найпопулярнішою фігурою серед селянства півдня і анархістів.

…Наприкінці січня 1918 року Центральна Рада, збройні сили якої були розгромлені радянськими військами, підписала з Німеччиною та її союзниками угоду, щоб хоч так відстояти свою владу на Україні. Скориставшись з неузгодженостей між членами більшовицького уряду щодо підписання Брестського миру, кайзерівська армія розпочала наступ на величезній території від Балтики до Чорного моря. У тих складних умовах Троцький викинув гасло "Соціалістична вітчизна в небезпеці!", сподіваючись на ентузіазм революційних сил країни. Одначе, цим сподіванням не судилося збутися - молода Республіка Рад не здатна була протистояти силам iнтервентів і зрештою мусила підписати грабіжницький договір. Після його укладення Радянська Росія вже не могла відкрито втручатися у боротьбу з інтервентами на Україні. Збройний опір чинили лише червоногвардійські загони, що брали участь у розгромі каледінщини. Головнокомандуючий радянськими військами на півдні Росії В. О. Антонов-Овсієнко увійшов до складу уряду республіки - Народного Секретаріату і очолив війська на Україні. Розрізнені червоногвардійські загони були об'єднані в п'ять армій. З 1 березня по 15 квітня 1918 року на Україну було надіслано з РРФСР 112 тисяч гвинтівок, 378 кулеметів, 150 мінометів, багато боєприпасів. Була і в махновців зброя, прихована з часів війни та відібрана під час роззброєння військових ешелонів, що рухалися на південь через станції Олександрівськ, Гуляйполе, Пологи. Однак переважаючі сили окупантів і Центральної Ради, долаючи опір радянських військ, продовжували просуватися в глиб України.

Махно різко виступив проти політики Центральної Ради, звинувативши її у зраді інтересів революції, й водночас підтримав Брестський мир, вважаючи його одним з найбільш розумних і тактичних маневрів у тій ситуації.

Селянство ж, яке отримало землю і більше думало про весняну сівбу, ніж про збройний опір, не дуже поспішало поповнювати махновські загони. До того ж прибічники Центральної Ради розпустили чутки, нібито німці везуть ешелони мануфактури, інші необхідні товари, які будуть дешево розпродувати. Деякі агенти Центральної Ради, навпаки, залякували селян тим, що австро-німецькі війська спалюють села, мешканці яких чинять опір окупантам…

Махно розумів, що, лише маючи численні, добре озброєні загони, він становитиме реальну силу, тому, крім своїх анархістів, вербував і солдатів, що поверталися з фронту. Однак озброїти їх могли тільки радянські війська, які вели бойові дії проти Центральної Ради та іноземних інтервентів.

У березні 1918 року, дізнавшись, що в Пологах перебуває начальник південних радянських військ О. М. Беленкевич, Махно запросив його до Гуляйполя, розповів про свою нелегку долю царського в'язня, про досягнення у боротьбі проти поміщиків і колоністів й навіть влаштував парад війська. Беленкевич, вражений побаченим, у запалі вигукнув: "Гуляйполе - це маленький червоний Петроград!" Він виділив Махнові 3000 гвинтівок, 2 вагони патронів, 6 гармат і 9 вагонів снарядів.

Навесні 1918 року Махно ще не наважувався особисто командувати військом, оскільки жодного дня до цього не був на військовій службі. Тому довірив цю справу офіцерам. Ті ж, коли до Гуляйполя наблизилися німці, вирішили видати Махна окупантам. Йому вдалося втекти лише завдяки В. Шаровському, котрий встиг попередити про наміри зрадників. Згодом Махно призначив свого рятівника командиром артилерії. Відтоді він ніколи не довіряв офіцерам і завжди жорстоко з ними розправлявся.

Приставши до одного з червоногвардійських загонів, що відступали на схід, Махно рушив у напрямку Таганрога. Так, принаймі описали втечу Махна з Гуляйполя його поплічники О. Чубенко і Н. Зуйченко. Сам же він стверджував, що у той час, коли готувалася оборона села, його викликав командуючий 1-ю революційною армією, яка вела бої з німецькими військами в районі Нікополь-Олександрівськ, П. В. Єгоров. Але призначена у селі Федорівці Мелітопольського повіту зустріч не відбулася, оскільки командарм переїхав до Волновахи. Тут Махно і дізнався, що гуляйпільці без бою здали село німцям і гайдамакам. Після цього йому начебто нічого не залишалося, як приєднатися до відступаючих. Серед них було багато його старих друзів-анархістів, яких очолювала Маруся Никифорова. Та не міг Махно залишатися на других ролях. А тому покинув загін і подався до Москви. Таким чином, з приходом кайзерівських окупантів Махно втратив у Гуляйполі та окрузі свій вплив.