Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Незручності під час подорожі мандрівники намагалися сприймати з гумором. Коли через епідемію чуми в одному турецькому селі подорожнім довелося мешкати в наметах, дружина Портера знайшла собі розвагу, спостерігаючи за одним із їхніх супутників. «Падре Бошкович, — занотувала вона, дуже насмішив нас, метушливо й заклопотано намагаючись облаштувати ліжко і пожитки у найбездоганнішому порядку, котрий тільки можна собі дозволити в нашій ситуації». Потім, коли затримали його багаж, «його хвилювання й розпач дуже нас розважили» 75. Мова йшла про Руджера Йосипа Бошковича, який не тільки розважав своїх супутників, а й був єзуїтським священиком, астрономом-коперниканцем, фізиком-ньютоніанцем з міжнародною репутацією, а також блискучим науковцем-географом. Він народився 1711 року в Дубровніку тодішній Раґузі, звідти походить і його слов’янське прізвище. Батько Бошковича був сербом, а мати — італійкою, у чотирнадцять років його відправили вчитися до єзуїтської колегії в Римі, тому за культурою він був справжнім італійцем. У 1740 році Бошкович став професором математики Римського коледжу (Collegio Romano) і 1744-го постригся у ченці-єзуїти. Після першої публікації 1736 року про сонячні плями він надрукував низку наукових трактатів про північне сяйво, ґравітацію, телескопи, сферичність землі, орбіти планет, (253) ділення дробів тощо. 1724 року папа римський попросив його привернути математичну увагу до такої проблеми, як можливе падіння купола в соборі Святого Петра. В 1750 році Бошкович відмовився від запрошення короля Португалії взяти участь у картографуванні Бразилії і зайнявся географічним проектом, ближчим до дому, взявшись за складання карти Папської области. Спостерігаючи за його роботою з геодезичним приладдям, селяни гадали, що він чаклун. Звіт про цей проект було опубліковано 1755 року латиною у Римі, але саме назва французького перекладу, «Подорож астрономічна та географічна» («Voyage astronomique et géografique»), що вийшов 1770 року, підкреслювала важливий взаємозв’язок між спорідненими науками. 1760 року під час перебування у Лондоні Бошкович познайомився з Бенджаміном Франкліном, був обраний до Королівського товариства й видав епічну поему латинською мовою про затемнення Сонця. З Лондона він вирушив до Константинополя, сподіваючись поспостерігати за проходженням Венери через сонячний диск у 1761 році. Дорогою він зупинився у Нансі, де його вітав один із патронів Просвітництва Станіслав Лещинський 76.

Коли 1762 року Бошкович виїхав із Константинополя разом з родиною Портера, він прямував до Санкт-Петербурґа, позаяк нещодавно його обрали членом Російської академії наук. Травми і хвороби завадили йому потрапити до російської столиці, але через Болгарію та Молдавію він дістався до Польщі. Ще п’ять років тому автори «Atlas Universel» шкодували, що «доступ до цих країн обмежений для просвічених людей», додаючи, що звістки, отримані від подорожніх, не могли принести користи, адже «для цього подорожнім довелося б студіювати математику». Саме Бошкович був одним з найвідоміших математиків та астрономів Європи. Дружині англійського посла він міг видатися метушливим, але географічну науку її думка не вельми цікавила.

Протягом 1762 року Бошкович вів подорожній щоденник; його французький переклад вийшов у Лозанні 1772 року, а в 1784 році побачив світ італійський ориґінал з передмовою автора. Передмова свідчить, що від самого початку своєї подорожі цими малознаними землями він завжди пам’ятав про потреби географічної науки. (254)

Я написав звіт про ці декілька моїх подорожей землями, так малознаними («paesi tanto meno conosciuti»), детально записуючи… місця, через які або поблизу яких проїжджав, а також час вирушення та прибуття до кожного з них, що допомогло уточнити карту цієї частини Османської імперії, яку Заноні склав у Версалі за наказом графа де Верженна. (…) Прикро, що я не мав при собі жодних переносних інструментів, аби з точністю визначити географічне розташування цих місць 77.

Насправді Бошкович мав із собою декілька астрономічних приладів, що справили велике враження на господаря. Молдавії у Яссах, серед них був «маленький інструмент із рухомим металевим дзеркальцем, що я виготовив у Лондоні. З його допомоги я проектував на стіну сонце у камері-обскурі, показуючи сонячні плями й затемнення». Щоденник Бошковича свідчить, що, незважаючи на бідкання через брак переносних інструментів і неможливість точних розрахунків, він дуже захопився визначенням довготи й широти Ґалаца на Дунаї. Спостерігаючи опівдні за відбиттям горизонту на водах Дунаю, він установив, що його широта дорівнює 45 градусам 23 мінутам, «це трохи менше за подану на різних картах». З довготою йому пощастило менше, адже для її встановлення слід було знати «розташування Місяця, точно визначене цього дня у якійсь добре відомій країні (paese cognito)» 78. Тож укладання карти невідомої Східної Європи залежало не лише від рідкісних візитів астрономів із Заходу, але також від достовірних астрономічних даних, доступних за тих часів лише в Західній Європі.