Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

* Нині с. Суворово в Болгарії.

Мандрівники зупинилися у будинках християн, що виявилися цілком пристойними, порівняно з «болгарськими звичаями і злиднями цих земель». Бошкович читав книжку, коли до нього прийшов православний священик: «Я тримав у руках Светонія, якого читав, аби розвіятися». Бошкович міг спілкуватися «рідною слов’янською мовою», а книжка допомагала йому утвердити невігластво свого співрозмовника:

Про Рим він не знав нічого, як і про папу та релігійні суперечки; він запитав мене, чи у Римі є священики. Аби переконатися в його невігластві, не покладаючись лише на власне розуміння, я користувався послугами кількох перекладачів 88.

Знову погане знання мови ставало засобом, за допомоги якого Бошкович переконувався в невігластві людей, яких він розумів лише наполовину. Православний священик ще яскравіше довів свою віддаленість від цивілізації, коли поцікавився, чому ані Бошкович, ані Портер не носять бороди. «Він запитав мене, — повідомляв єзуїт, — чи не наклали на мене покаяння, змусивши зголити бороду, і здивувався, що в наших землях такий звичай» 89. Тож Бошкович дивився на все очима Італії та Англії, протиставивши «звичаї болгар» звичаям «наших земель».

Дев’ятнадцятого червня подорожні прибули до Балтаджикоя, «села, поділеного на дві частини», турецьку й болгарську. Вони переговорили з кількома болгарами і дізналися, «що мешканці їхньої частини завжди були досить здорові, а в турецькій — траплялися смертні випадки, підозрювали, що це чума» 90. Не без поганих передчуттів мандрівники рушили далі й 21 червня досягли Дунаю, що відокремлював Болгарію від Молдавії. Цей кордон порушив цілу низку мовних, етнографічних і географічних проблем.

Тепер Бошкович зустрічав людей, що «розмовляли валаською мовою, цілком відмінною від болгарської». Завдяки дитинству, проведеному в Далмації, він розумів (260) болгарську і міг також розуміти румунську, якою говорили у Волощині та Молдавії, бо валаська, як він зауважив, була «мішаниною (miscuglio) різних мов, переважно італійської та латини». Бошкович жив в Італії з чотирнадцяти років (тепер йому йшов п’ятдесят перший), і його латина напевно була досконала, позаяк свої наукові трактати він писав нею, не згадуючи вже епічної поеми про сонячне затемнення. Але, здається, румунська давалася Бошковичеві важче, ніж болгарська. Приїхавши до Пуцені 29 червня, він помітив, що будинки були «трохи кращі, ніж у Болгарії»; аби дізнатися більше, він відшукав місцевих православних священиків: «Молдавани за походженням, вони розмовляли лише молдавською, тож я не розумів їх, а вони не розуміли мене». Він міг лише проаналізувати складники цієї «мішанини» і знайшов у ній не лише латину та італійську, а й «щось від слов’янської і від турецької мов». Це саме слово визначало і його перші враження після перетину Дунаю, адже населення Молдавії було «мішаниною (miscuglio) вихідців із настільки різних країн», що Бошковичу, який вираховував у Болгарії етнічний склад населення сіл, довелося забути свої математичні нахили. Він побачив таку саму плутанину на найвищому рівні, де його спантеличили турецьке панування у Молдавії, її грецький господар, її православна церква, підпорядкована Константинопольському патріархові, й, урешті-решт, її католицька меншість, що перебувала під протекцією Польщі. Проте, зупинившись на ночівлю, Бошкович переконався, що у Молдавії він таки трохи наблизився до цивілізації. Подорожні провели ніч у монастирі на шляху до Ясс, і незважаючи на те, що він видався «бідним порівняно з будинками у розвинених країнах Європи», однак був «величним порівняно з будинками чи, радше, хатинами у болгарських селах» 91. Бошкович вважав, що нерозвинені країни Європи можна було впорядкувати на шкалі відсутності культури.

Слов’янське походження Бошковича допомогло йому провести потрібні вимірювання, а на Дунаї він зробив деякі етимологічні спостереження, що дозволили пов’язати Болгарію та Польщу, стрибнувши через Молдавію. Взявши до уваги, що турецький правитель Болгарії звався Алі-аґа Войвода, він пояснював, що «Войвода — слово слов’янського походження», а «в Польщі правителі провінцій називаються (261)

Деталь Європи на карті Робера-де-Воґонді, географа номінального короля Польщі Станіслава Лещинського. З «Nouvel Atlas Portatif», Париж, 1762 рік. До земель Східної Європи входили європейська Туреччина й європейська Росія, чиї володіння збігалися в «Малій Татарії», а також Польща, Угорщина й Богемія, відокремлені жирною лінією, аби показати, що вони не входять до сусідньої Німеччини. Робер-де-Воґонді навіть написав статтю «Географія» до просвітницької «Енциклопедії», заявивши, що XVIII століття «має вважатися епохою загального відновлення географії У Франції і відтак у всіх інших європейських землях, яким Франція, здається, подала приклад». (З Гарвардського зібрання карт, Гарвардський університет.) (262)