Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

«Подорож датчанина» 1744 року, на цій особистій карті показано Європу, якою мандрував пересічний мандрівник. Маршрут закінчується у Відні, а південно-східну Європу взагалі не картографовано: на її місці зображено гори й шатра. Датчанин подорожував із півночі на південь, але вказівний палець на карті показує напрямок зі сходу на захід. (З Гарвардського зібрання карт, Гарвардський університет.) (263)

воєводами». На маленькому острові на Дунаї він знайшов село під назвою Мокрова і зауважив, що «мокро слов’янською мовою означає «вологий»». У Молдавії він звернув увагу на вживання слов’янського слова място — «так тут, а також у Польщі, називають міста». Йшлося про місто Бирлад, що видалося Бошковичу звичайнісіньким селом. Тут зв’язок із Польщею для нього підтверджувала й присутність євреїв: «…Вони одягаються так, як і у Польщі, — в якусь довгу чорну одежу». Він також довідався, що кілька років тому містечко захопили і зруйнували татари 92. Тож відчуття слов’янської мови допомогло йому впорядкувати власні враження і пов’язати в одне ціле подорож з Болгарії через Молдавію до Польщі.

Молдавія здалася Бошковичу «напрочуд гарною», але водночас занехаяною та необробленою, «наче пустеля». Якось подорожні побачили вершника, але той, зауваживши їх, утік, через побоювання, що турки, які їх супроводжували, відберуть у нього коня (так би воно й сталося). Бошкович почув, що господарі Молдавії, які походили з греків-фанаріотів, купували свої посади у Константинополі й намагалися повернути витрати «у будь-який спосіб — крадіжками, стягненнями, пограбуваннями» своїх підданців. Як справжній син доби Просвітництва мандрівник засуджував «дикий деспотизм» у «нещасній країні». Втім, йому було приємно, коли господар Григорій Каллімах особисто запросив його до себе: «…Він сказав мені, що вже чув про мене, і дуже зрадів, дізнавшись, що я їхатиму через Ясси». Господар привітав свого знаменитого гостя, почастувавши його кавою та солодощами. «Я був щиро здивований, — писав Бошкович, — адже не сподівався такої вишуканості у цій країні», й не думав, що такий «книжник», як він, міг потрапити на «чудовий прийом у країні невігластва і варварства» 93. Ця, вочевидь, приємна несподіванка означала, що Молдавія мала зв’язок із Республікою листів і визнавала її провідних світил.

Така другосортна причетність до цивілізації була ще виразнішою в Польщі, якою її побачив Бошкович. На польській Україні він став почесним гостем Станіслава Понятовського, чиї землі від османської Молдавії відокремлював лише Дністер. Його син, Станіслав-Авґуст, згодом стане королем Польщі, але Бошкович виявив пошану саме до батька, (264) «великий геній котрого знаний усій Європі». Цією славою слід було завдячувати «Історії Карла XII» Вольтера, цій справжній біблії в усьому, що стосувалося Східної Європи; серед іншого там ішлося про військову й дипломатичну службу Понятовського у шведського короля на початку століття. Тепер Бошкович захоплювався зразковим містом Понятовського під назвою Заліщики. Бошкович розмістився в недобудованому палаці «у чудовому помешканні, мебльованому за звичаєм цивілізованих країн Європи, куди ми врешті дісталися і де знову дихнули вільно після такої широкої смуги відсталого варварства». Османська Європа була «відсталою» землею, але і Польща тоді ще не належала до «цивілізованих країн Європи». Бошкович зауважив, що тут жили німецькі колоністи, які «сприяли численним мистецтвам і ремеслам, неймовірно занедбаним у Польщі». Вочевидь, для Бошковича Заліщики втілювали лише можливість розвитку цивілізації в Польщі, і саме ця можливість, а не переконаність у варварстві місцевих мешканців, зумовлювала у XVIII сторіччі уявлення про Східну Європу. Знов-таки, коли Бошкович повідомляв, що за обідом у палаці він зустрів «усіх найкультурніших людей країни», їхній «розвиток» він оцінював вельми критично 94.

Спіткнувшися на поганих сходах у Болгарії, Бошкович прокульгав усією Східною Європою і вже у Польщі серйозно занепокоївся: «Моїй нозі ставало дедалі гірше, на ній почали утворюватися чорні плями, які скидалися на ґанґрену». Пізніше, у Заліщиках, неуважний учений впав «до чогось на кшталт великого колодязя», що мав якийсь зв’язок з міською зразковою мануфактурою. Це викликало пошкодження стегна, безпосередньо над старою раною, і майже не давало змоги пересуватися. Його швидко перевезли до єзуїтської колеґії у Кам’янці, де він очікував належної медичної допомоги від своїх братів по ордену: