Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Ці знаки я подав на розгляд визначному знавцеві старовини й у наступному томі доведу кожному, що стародавні скіфи мали спілкуватися із жителями Місяця і населяли вони зовсім не Росію, а центральну частину Африки, що я вичерпно довів своєму вченому й сумлінному приятелеві. Вищезгадані знаки, писані нашими літерами — Среґнаг дна скоогтоп — означають: «Скіфи мають божественне походження» 35.

Ця нісенітниця, вочевидь, пародіювала тогочасну моду виводити від скіфів походження будь-яких відсталих народів. Тут скіфів довільно перенесли із Вольтерової Татарії чи Сеґюрової Росії до Африки. Таємниче посилання на «Orig. Hung.» також натякало на зв’язок скіфів з Угорщиною. Як і деякі інші мандрівники, Мюнхгаузен асоціативно пов’язував Східну Європу з Африкою, причому віддаленість обох частин світу підкреслювалася їхньою спорідненістю з мешканцями Місяця.

Мюнхгаузен повертався до Східної Європи нетрями Північної Америки, де від рук американських «дикунів» зазнав принизливого скальпування, а після тривалої подорожі «цією просторою пустелею» опинився на російському кордоні, в замку «Нарескина Роскимовмовського». Вже саме ім’я було відверто сміховинне, а до того ж росіянин Роскимовмовський напав на нього у парі зі своїм диким ведмедем. Мюнхгаузенові довелося перемогти їх обох, підкресливши спорідненість між звіром і варваром:

Тієї ж миті на мене рвонувся величезний ведмідь, але я встиг запхати уламок своєї шаблі йому в горло, відсікши в корені язик. Потім я схопив ведмежий труп за задні лапи і, вимахуючи ним над головою, так гепнув Нарескина його ж власним ведмедем, що йому, вочевидь, мало не здалося. Я лупцював головою ведмедя голову Нарескина, аж доки одним вдалим ударом не засадив його голову у ведмежі щелепи, а позаяк ця тварюка ще частково жила й билася у корчах, зуби зімкнулися на голові Нарескина, наче лускач для горіхів 36. (166)

Так непереможний мандрівник використав дикість Східної Європи проти неї самої.

Перед тим як вирушити на порятунок Марії-Антуанетти, Мюнхгаузен востаннє відвідав Санкт-Петербурґ, де одружився з царицею, уклав мир між Росією та Туреччиною й відіслав бриґаду російських і турецьких робітників будувати важливий канал.

Тепер на чолі мільйона російських саперів я прямував до Суецького перешийка, де приєднав до свого загону мільйон турків, озброєних лопатами і мотиками. Вони прийшли не для того, аби перерізати одне одному горлянки, а заради спільної справи — сприяти торгівлі й цивілізації, аби багатства Індії потекли цим новим каналом до Європи 37.

Отож Мюнхгаузен знайшов найдоцільніший спосіб сприяти справі цивілізації та налагодження зв’язків між Азією і Європою, що мали таке значення для самої ідеї Східної Європи, — змусив працювати мільйони рабів.

Нісенітниці, вигадування татарських імен або скіфських написів під час розгляду Східної Європи приховували той факт, що слов’янські мови, не кажучи вже про угорську, зазвичай були незрозумілі письменникам та західноєвропейським мандрівникам. Найбільш суперечливу межу між Західною та Східною Європою відчув у XVIII сторіччі геній тієї епохи — Вольфґанґ Амадей Моцарт, який, прямуючи з Відня до Праги, міг навіть нісенітницю перетворити на щось вишукане. Очевидна іронія поділу Європи у XX столітті полягала в тому, що Прага — як це видно на будь-якій карті — лежить на північний захід від Відня, але, попри це, вважається однією зі східноєвропейських столиць. Причини такого, здавалося б, помилкового означення мали геополітичний характер — рішення Версальської та Ялтинської конференцій, замішані на рішучому розрізненні германців і слов’ян, активно впроваджуваному націоналізмом XIX століття. У XVIII сторіччі Богемію зазвичай вважали німецьким князівством, (167) тобто частиною Священної Римської імперії, хоча всі знали, що Габсбурґи володіли короною святого Вацлава, так само як і короною святого Стефана в Угорщині. У Богемії та її столиці Празі проживали і німці, і чехи; й навіть тоді, коли Богемію вважали частиною Німеччини, у XVIII столітті зростало усвідомлення, що далеко не всі богемці були німцями. Кокс визнав слов’янську природу Богемії, найнявши перед поїздкою до Росії перекладача-чеха. Моцарт, який любив Прагу і якого любили у Празі, либонь, більше, ніж у Відні, теж розумів, що, мандруючи на північний захід, до Богемії, він потрапить до слов’янських, а отже, чужих країв.

У січні 1787 року Моцарт уперше вирушив до Праги, де він мав дириґувати оперою «Весілля Фіґаро», прем’єра котрої на віденській сцені 1786 року пройшла не вельми успішно. 15 січня він писав із Праги до свого віденського приятеля Ґотфріда фон Яквіна: «Мушу щиро зізнатися тобі, що хоча мене приймають тут дуже люб’язно та з усілякими почестями, а Прага насправді дуже гарне й приємне місто, я дуже прагну повернутися до Відня». Після цієї, можливо мимовільної, згадки про тугу за домом Моцарт подає незвичайний опис своєї мандрівки до Праги, згадавши таке: