Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Тепер прощавай, мій дорогий друже, любий Гікіті Горкі! Тепер це твоє ім’я, ти маєш його знати. Ми всі під час мандрівки вигадали собі імена («auf unserer Reise Namen erfunden»). Ось вони: я тепер Пункітітіті, моя дружина Шабла Пумфа, Гофер — Роцка Пумпа, Штадлер — Ночібікічібі, мій слуга Йозеф — Заґадарата, мій пес Ґукерль — Шоманцький, мадам Кваленберґ — Рунціфунці. Додаток для мадемуазель Крукс: Рамло тепер Шурімурі, Фрайштедтлер — Ґулімаулі. Будь ласка, повідом останньому його ім’я 38.

Саме ці дивацтва лягли пізніше в основу Моцартової леґенди, однак вони водночас комічно виражали почуття відчуження, що опановувало мандрівника з багатою уявою в тогочасній Східній Європі. Моцарт народився у Зальцбурґу, постійно мешкав у Відні, його рідною мовою була німецька, і він не почувався як удома в слов’янській Богемії, де навіть мова звучала для нього наче набір безглуздих звуків. (168) Узагалі Моцарт був цілком космополітичним європейцем, котрий розумів мову майже будь-якої країни, в яку його заносила музична кар’єра, — Італії, Франції, німецьких князівств, але чеської він не розумів. Незнання мови ставало для мандрівників не тільки незручністю, воно також сприяло визволенню уяви, й Моцарт скористався цією нагодою, аби вигадати нові імена для всіх своїх супутників і навіть друзів, які залишились удома. Він вільно поєднав ті самі псевдослов’янські та псевдосхідні звуки, що й інші автори, хоча вигадані ним імена набагато екстраваґантніші й добірніші: Пункітітіті, Гікіті Горкі, Рунціфунці, Ґулімаулі, Ночібікічібі тощо. Вони творять гідну компанію своєму сучасникові — Нарескину Роскимовмовському із творів Распе. Коли герой Марата листувався із «Шавою» із Кракова, Моцарт пішов набагато далі, охрестивши свою кохану Констанцію «Шаблею Пумфою».

Перебуваючи у Празі, Моцарт дириґував не лише «Фігаро», а й симфонією ре мажор, знаною згодом як «Празька симфонія». Він також виконав сольний концерт на фортепіано, котрий, за спогадами початку XIX сторіччя, викликав майже божевільний захват:

Наприкінці Моцарт імпровізував за фортепіаном добрих пів години і цим самим довів до апогею ентузіазм зачарованих богемців, тож, коли його обдарували шквалом овацій, він, звісно, почувався зобов’язаним знову сісти за фортепіано. Потік нових імпровізацій справив ще сильніше враження, внаслідок чого збуджена публіка вибухнула оплесками втретє (…). З партеру хтось вигукнув: «З Фігаро!», після чого Моцарт заграв мотив популярної арії «Non piu andrai farfallone» та ще з десяток напрочуд цікавих мистецьких варіацій експромтом, тож ця прекрасна вистава закінчилася несамовитими радощами, а для нього, завдяки сп’янілим від щастя богемцям, стала днем найбільшої слави та задоволення 39.

Ці спогади, написані з перспективи пізнього романтизму, самі долучилися до творення Моцартової легенди, але деякі моменти розповіді натякають на почуття композитора XVIII сторіччя, котрі виникали під час відвідин Східної Європи. Тут Моцарт поринув у насолоду від своєї «фантазії», звільнився (169) від обмежень класичної форми й досяг свободи імпровізації. Але передовсім самі богемці в цій оповіді постають не просто як зразкові шанувальники музики, а радше як захоплені, сп’янілі, розпалені; їхня емоційна чутливість повністю віддана на милість віртуозного виконавця, котрий грав на своїй публіці, наче на фортепіані. Тріумф Моцарта у Празі став так само частиною леґенди, як і відданість Праги Моцартові.

Таку музичну репутацію Богемія зажила ще до приїзду Моцарта. Чарльз Берні, англійський органіст та автор «Загальної історії музики», ще 1771 року назвав Богемію «консерваторією Європи», маючи на думці кількість музикантів у цій країні. Просвітитель Фрідріх Мельхіор фон Ґрімм патрон Моцарта, приятель Дідро та кореспондент Катерини — заснував 1753 року «Correspondance Litteraire», міжнародну газету, присвячену французькій культурі. Того самого року він опублікував памфлет під назвою «Маленький пророк з богемського Брода». Маленьким пророком Ґрімма виявився вуличний скрипаль, що в надприродний спосіб перенісся через усю Європу з Богемії до Парижа, де став речником справжнього музичного духу, виступаючи проти несмаку французької опери. Він провіщав декаданс, приреченість і занепад цивілізації у Франції:

І віддалені народи побачать шедеври ваших батьків; вони побачать їх на сценах своїх театрів і захоплюватимуться ними, навіть не згадуючи про вас самих; адже ваша слава минеться, а ви порівняно з вашими батьками будете, ніби нинішні греки порівняно з греками давніми, тобто варварським і дурним народом (…).