Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Східну Європу як царство фантазії найяскравіше змальовано в «Дивовижних мандрівках та пригодах барона фон Мюнхгаузена» Рудольфа Еріха Распе. Опис цих вигаданих «мандрів» з’явився друком 1785 року в Англії, за рік після публікації подорожніх оповідей Кокса та Річардсона, й мав великий успіх також у німецькому перекладі 1786 року. Распе, як і його вигаданий герой, сам був німцем, але, завдяки династичним зв’язкам між Англією та його рідним Ганновером, робив свою сумнівну кар’єру з обох боків Ла-Маншу. Освіту він здобув у Ґеттінґені й, вочевидь, саме там уперше почув леґенди про надзвичайного барона. 1767 року Распе став наглядачем колекції коштовного каміння в Касселі. Він отримав таку чудову нагоду красти каміння, що 1775 року мусив тікати до Англії. Саме там барон Мюнхгаузен народився й вирушив у першу мандрівку: «Я виїхав з дому в подорож до Росії серед зими, цілком правильно зміркувавши, що шляхи через північні області Німеччини, Польщу, Курляндію та Ліфляндію, — а вони, як розповідають усі мандрівники, чи не трудніші, ніж дорога до Храму Чеснот, — в цю пору року мають бути полагоджені морозом і снігом» (22) Див.: Бюргер Г.-А. Дивовижні мандрівки та пригоди барона фон Мюнхгаузена на воді й на суші, розказані ним за чаркою в колі своїх друзів / Пер. з нім. за ред. Є. Дроб’язка. — К.: Державне літературне видавництво, 1939. — С. 17. 25.

Від самого початку Мюнхгаузен і Распе виявляють свою обізнаність із подорожньою літературою, присвяченою Східній Європі, на (159) тлі якої творять плетиво своїх фантазій. Книжку було видано саме тоді, коли Сеґюр завершував свій шлях сушею.

Перше, що барон Мюнхгаузен побачив у Східній Європі, «нещасний дідок», котрий лежав у Польщі «на пустельній галявині, по якій гуляв лютий вітер; тремтячий і безпомічний, він ледве мав чим прикрити голе тіло» (23) Див.: Там само. — С. 17–18. . Це — останнє звичне видовище на його шляху до Санкт-Петербурґа, а також одна з останніх сцен, де з’являються люди. Для Мюнхгаузена Східна Європа — це земля фантастичних пригод серед диких звірів, чию дикість він приборкував своїми алегоричними звитягами, котрі слугували метафорою завоювання й цивілізування. Він прямував на своїх однокінних санях до Росії, коли зненацька побачив, що за ним «женеться здоровенний вовк, якому лютий зимовий голод надавав незвичайної сили» (24) Там само. — С. 19–20. . Порятунок барона з вовчих кігтів демонстрував неперевершену майстерність західного мандрівника Східною Європою:

Машинально я кинувся ниць у сани, з одною надією, що кінь якось порятує нас обох. І тут сталось те, що я передчував, але чого не смів сподіватися. Вовк нітрохи не поцікавився моїм жилавим тілом, що було для нього занадто мізерною поживою, але, перестрибнувши через мене, він люто накинувся на коня і, клацнувши щелепами, в одну мить відкусив весь зад бідолашної тварини, яка від страху й болю помчала вперед ще швидше. Врятувавшись таким чином від загибелі, я нишком підвів голову і з жахом побачив, що вовк все глибше вгризається в мого коня. Але, поки він займався цим приємним ділом, я вибрав хвилинку і з усієї сили оперіщив його руків’ям батога по шкурі. Цей несподіваний напад іззаду нагнав йому доброго страху, тим більше, що в цей час він уже до половини заліз у свій футляр; він рвонувся щосили вперед, кінський труп лишився на місці, і що ж! — дивлюсь, а мій вовк опинився в упряжці. Я, зі свого боку, хльостав його батогом без усякого жалю, і так, скачучи повним галопом, ми щасливо прибули до Санкт-Петербурґа, всупереч обопільному сподіванню і на великий подив прохожим (25) Там само. — С. 20–21. (160) 26.

Поза всяким сумнівом, найважливіше тут — це дисциплінування за допомоги упряжі, унаочнення здатності західноєвропейського мандрівника приборкувати дикість, хай і подане тут як байка. Проте глядачі у Санкт-Петербурзі побачили вже виконаний трюк — вовка в упряжі, а не брутальні подробиці самого приборкування. Англійським читачам, які знайомилися з цією сценою лише через рік після прочитання Кокса, шмагання вовка видалося напрочуд знайомим, як нагадування про те, що побиття людей було характерною ознакою російського невільницького суспільства. Використання «руків’я батога» для «несподіваного нападу іззаду» перетворювало приборкання вовка на акт анального зґвалтування. Це був сексуальний тріумф Західної Європи над дикістю, досягнутий за допомоги батога й пройнятий комедійною брутальністю. Для де Сада Східна Європа в «Історії Жульєтти» була передовсім ареною анальних зґвалтувань, хоч героям та героїням де Сада траплялися такі сцени і в інших частинах світу.