Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Головну героїню п’єси — Ганну Массальську зі Львова викрадають (weggeschleppt) татари, а потім вона закохується в одного з них на ім’я Зузі. Коли згодом Ганну рятують батько і син Опалінські, вони обоє одразу ж у неї закохуються, наближаючи свою Едіпову долю. Тим часом Зузі переслідує їх, видаючи себе за поляка, й лише його співвітчизник Амру впізнає в ньому татарина. Єдиний герой західноєвропейського походження — англійський лікар Конор у палаці Сталінських, котрий уособлює науку в країні забобонів. Хоча 1751 року Лессінґ відмежувався від тих, хто вважав Польщу «загрузлою у варварстві», наявні фраґменти «Гороскопу» не заперечують цього погляду. Прикордонні сутички між поляками й татарами, укупі із захопленням полонених і визволенням, ставили знак рівності між двома сторонами. І коли польські прізвища (Опалінський чи Массальська) принаймні звучали правдоподібно, то татари дістали цілком кумедні прізвиська на кшталт «Зузі» чи «Амру». Кохання Ганни до Зузі, як здавалося, не вимагало від неї ніякої поблажливості до татарина, і союзові двох закоханих заважала лише війна між їхніми народами, а не цивілізаційна прірва між ними. Навіть більше, в палаці Опалінських Зузі міг легко видавати себе за поляка. І поляки і татари (152) належали до Східної Європи, де кілька десятків років тому їх винайшов (та залишив) Вольтер, назвавши відповідно сарматами й скіфами. Наче споріднені види у таблицях Ліннея, поляки і татари в драмі Лессінґа не мусили спарюватися, попри зоологічну спорідненість між ними.

У 1732 році в «Заїрі» Вольтер звернувся до теми трагічного кохання християнки та мусульманина-султана у середньовічному Єрусалимі, а 1779 року вже Лессінґ у «Натані Мудрому» з великим успіхом оспівав драматичне кохання єврейки і християнина-хрестоносця, знов-таки в Єрусалимі. Проте у «Гороскопі», чітко не розмежовуючи різні релігії, такий просвічений драматург, як Лессінґ, не зміг дати раду мереживу передбачених зірками трагічних суперечностей між нещасними закоханими, а також між батьками й дітьми. «Гороскоп» 1758 року лишився тільки фраґментарною чернеткою неокласицистичної розповіді про забобони й насильство на кордонах Європи, про Едіпа в Україні. У 1769 році Гердер, вочевидь, керувався цією ж логікою, коли, описуючи «дикі народи» Східної Європи, пророкував, що «Україна стане новою Грецією» 15. Саме ця непевність розташування між дикістю і варварством, з одного боку, й наслідуванням та цивілізацією — з іншого, робили Східну Європу з її суперечливими зв’язками менш вдалим тлом для драм Лессінґа, ніж Єрусалим, що однозначно належав Сходові.

У 1760 році Вольтер написав невеличкий діалог у віршах, де підкреслював потенційну роль Східної Європи у фантазіях просвітницької літератури. Він назвав його «Росіянин у Парижі» й анотував як «невеличку поему александрійським віршем, що її склав 1760 року, в місяці травні, в Парижі, пан Іван Алетов, секретар російського посольства». Цю вигадану постать описано у вступі: «Як відомо в усіх-усюдах, пан Алетов, вивчивши французьку в своєму рідному Архангельську, практикувався у словесності з неймовірною ретельністю й досяг ще неймовірніших успіхів». Ця маленька поема вийшла друком хронологічно точнісінько саме між двома великими томами Вольтерової «Історії Петра Великого». Коли ті два томи були твором француза, який пише про Росію, то ця поема вводила новий літературний засіб, описуючи події з погляду вигаданого російського героя. Діалог (153) відбувався між «парижанином» та «росіянином», причому перший вітав співрозмовника поетичною похвалою Петрові Великому, який «створив мистецтва, манери й закони» в Росії; росіянин на це відповідав, що прибув до Парижа «просвітити себе, навчитися від вас». Його опис себе і Росії цілком збігався з формулами Просвітництва, і це не дивно, адже сам Вольтер брав участь у створенні цих формул:

На таке скромне прохання самозваного скіфа афінянин-парижанин відповідав з подивом: «Чого ти можеш навчитися на берегах Заходу?» Франція вже не країна Мольєра, вона опустилася так низько, що навіть захоплюється Руссо; коли росіянин насправді шукає просвітництва, він повинен почекати, доки здоровий глузд повернеться до Парижа. Літературний засіб вигаданого російського погляду тут ставав знаряддям культурної критики та осуду французької культури.