Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Втім, наймасштабнішою тогочасною літературною спробою зіставити Східну та Західну Європи, де було застосовано цей засіб, стали «Польські листи» — твір Жана-Поля Марата, написаний у 1770-х роках. Основним взірцем для Марата були «Перські листи» (1721) Монтеск’є. Лессінґ використовував Східну Європу як альтернативу Сходові у зображенні драматичного тла своїх творів, а Марат спробував зробити те саме, споглядаючи події очима не перса, а поляка. Монтеск’є фактично започаткував Просвітництво, вигадавши перса Узбека, що мандрує Францією, критично аналізуючи суспільство, релігію й цивілізацію Франції з погляду Сходу. Цей шедевр мав величезне значення і, зрозуміло, сподобався молодому Маратові, який ненавидів ancien régime набагато (154) більше, ніж це міг собі дозволити Монтеск’є. Марат вигадав поляка, котрий подорожує Західною Європою, Францією, Англією, Голландією та Швейцарією, і описав його пригоди у двох грубезних томах не вельми ориґінальних міркувань, виданих лише у XX столітті як літературний курйоз. Майбутній революціонер і «друг народу», котрому судилося зустріти смерть у власній купелі 1793 року, був натхненним філософом та вченим-просвітителем. Він видав двотомний «Філософський дослід про людину» (1773) та «Кайдани свободи» (1774), а потім присвятив себе дослідженням оптики й електрики, а також винайшов підозріло дієві ліки від туберкульозу. Його зацікавлення Польщею відбилось не лише у «Польських листах», а й у романтичній повісті в листах із польським тлом «Пригодах молодого графа Потовського». Цю повість також не було опубліковано за життя Марата, хоча вона й провіщала тріумфальне вторгнення романтичних пригод з польським колоритом до французької літератури 1780-х, починаючи з «Любовних походеньок кавалера де Фоблаза» Жана-Батіста Люве де Кувре.

У «Польських листах» Марат вкладає своє незадоволення старим режимом в уста польського шляхтича на ім’я Камія, котрий пише до Кракова своєму приятелеві на ім’я Шава. Виправлення в рукописі свідчать, що Марат добряче намучився, вибираючи ім’я своєму польському героєві, й нарешті зважився назвати його «Камія» замість «Пуського», яке, своєю чергою, заступало початкове «Собеський». Такі поверхово східні імена, як Камія та Шава, не вельми відрізняються від Лессінґових татар Зузі та Амру. «Перські листи» Монтеск’є містили не лише листи з Франції, але й листи у відповідь з Персії, які шокували читачів розповідями про гарем героя в Ісфагані, його дружин та євнухів-невільників. Монтеск’є із запалом заповзявся конструювати погляд вигаданого мусульманина-перса. А у творі Марата фактично немає листів з Польщі; читач не знайде там ані звісток з дому героя, ані згадки про його польське походження, ані деталей, що відрізняли б його погляд від погляду збентеженого француза часів Просвітництва, наприклад, самого Марата. Марат усвідомлював цю проблему і вклав до уст Камії малопереконливе формальне виправдання, яке скидалося на фіґовий лист: (155) «Ти, певно, будеш здивований, що я не порівнював нашу країну з іншими; але я навмисно уникав паралелей. Людина навряд чи може бути безстороннім суддею, коли йдеться про її країну» 17. Справжніх причин відсутності таких порівнянь, мабуть, декілька: Марат був кепським писакою; він нічого не знав про Польщу; зрештою, східноєвропейський погляд було набагато важче відокремити від західноєвропейського, ніж погляди француза від поглядів перса.

Польський герой Марата одразу погодився із загальними уявленнями Західної Європи про себе, оголосивши у першому листі свій намір «подорожувати цивілізованими країнами Європи». З позиції «грубіших та менш вихованих націй» він засуджує фальшиву французьку ввічливість. Було кілька моментів, де відчувалося, що Камія пародіює свідчення західних мандрівників Східною Європою, коли, наприклад, він шкодував, що «люди, так обдаровані природою», напевно, дуже легковажні й розбещені, якщо з-поміж них, незважаючи на родючі ґрунти та чудовий клімат, дуже багато бідних» 18. Ще на початку мандрівки Камія відмовився від польського вбрання й вирушив до французького кравця, хоча сам вважає французький стрій «сміховинним», особливо через те, що він затісний, «наче пута». Камія вигукнув: «Яка (велика) різниця між цим і чудовим легким одягом поляків!» У перевдягненому Камії сторонній спостерігач, як і читач його листів, не зміг би упізнати поляка.

А вирушивши з Франції до Англії та Голландії, Камія остаточно заговорив як француз епохи Просвітництва. Англійці видалися йому «холодними, нудними, тверезими», захоплювався він лише їхнім державним устроєм, що ґрунтувався на «мудро обмеженій владі». Він одразу помітив, що англійці «вважають свою націю вищою за будь-яку іншу в цілому світі», але, ближче запізнавшись із ними, він відмовився від «цієї безглуздої звички дивитися на них як на досконалих істот!» 19. У Нідерландах Камія виявив, що «у голландців огидні манери» і вони «нічого не знають про ввічливість та суспільні норми». З погляду французької цивілізації він піддав критиці голландську комерцію: «…Ці люди думають лише про гроші, говорять лише про гроші та люблять лише гроші» 20. (156)