Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Однак подорожня література мала куди більше значення, ніж художня, для вже давньої традиції споглядання Східної Європи з перспективи Європи Західної; новітнє усвідомлення цієї традиції позначилося і на розповідях подорожан. У 1937 році Ребекка Вест відвідала Юґославію і підсумувала свій досвід в епічному описі країни «Чорне ягня і сірий сокіл», який досі лишається однією з найбільш вражаючих спроб XX сторіччя знайти спосіб осмислити Східну Європу з перспективи західноєвропейського інтелектуала. Поява англійки на Балканах не була чимось новим. У 1717 році леді Мері Уортлі Монтеґю вже вивчала арабську поезію у Белґраді, а 1863 року Джорджина Мюїр Маккензі та Пауліна Ірбі мандрували Болгарією, Сербією та Боснією, прихопивши із собою купільницю. Свої враження вони підсумували в «Подорожах славонськими провінціями Туреччини-в-Європі». Ці жінки ставили собі за мету вивчити «внутрішній стан напівцивілізованої країни», цитуючи закиди Ґладстона на адресу османів яко ворогів «проґресу цивілізації» і застерігаючи читачів, що «перш ніж оцінювати можливості південнославонської раси, слід сповна усвідомити наслідки понад чотирьохсотлітнього турецького ярма». У Сербії вони звернули увагу на «руїни, які свідчили, що колись це була християнська і цивілізована країна» — візантійську церковну архітектуру «в оточенні дикунства албанського села» 13. Якщо ці християнські вікторіанки щиро сподівалися, що слов’яни знайдуть свій шлях до західноєвропейських проґресу та цивілізації, (512) то Ребекка Вест у 1930-ті роки, здолавши схожий маршрут, прийшла до протилежного переконання, що недужна цивілізація Західної Європи сама потребує невідкладного вливання духовних ресурсів слов’ян. «Невже там так чудово?» — запитував її чоловік, а вона загадково відповідала: «Там є все. Окрім того, що ми маємо. Але це така дрібниця». Тоді він запитав, невже Англія, на її думку, має дуже мало, а вона відповіла: «Увесь Захід». Ресторан її готелю здебільшого виглядав так само, як те, «що я могла побачити в Лондоні, або Парижі, або Нью-Йорку», «але в жодному з цих великих міст я не бачила, щоб двері готелю повільно розчинялися, і крізь них повагом заходив селянин, тримаючи в руках чорне ягня». Вона описувала його приязно, без тіні романтичної поблажливості, аж до найостаннішої деталі — показової деталі, яку кожен мандрівник епохи Просвітництва сприймав як ознаку відсталості Східної Європи: його овчинної куртки. На сараєвському базарі вона бачила мудру й кмітливу бабусю, котру охрестила «Вольтером свого світу» 14.

Ребекка Вест вважала, що Європа неповноцінна без Східної Європи, але знала вона також, що усвідомлення цього факту прийшло занадто пізно. В 1937 році вона вже розуміла, що над Східною Європою нависла німецька загроза, тож німецька лиходійка її книжки, підла Ґерда, висуває безкомпромісні заперечення, щоб відохотити авторку від її духовної прощі: «Не розумію тебе, ти говориш, яка це гарна країна, але ж маєш добре знати, що в ній немає порядку, немає культури, а тільки мішанина різних низьких і примітивних народів» 15. Образ «мішанини» в Юґославії вона, напевно, запозичила із литовських листів Ґеорґа Форстера 1780-х років. А гасла «немає порядку» і «немає культури» невдовзі стануть ідеологічним супроводом-виправданням нацистського завоювання Східної Європи. Коли Ребекка Вест дописувала свій рукопис в Англії 1941 року, нацисти вже бомбардували Лондон і Белґрад.

Німецькі напади на Чехословаччину та Польщу 1939 року та подальші вторгнення в Юґославію та Радянський Союз 1941-го демонструють геополітичний розмах Гітлерової східноєвропейської політики: захоплення й окупація цих земель, поневолення й винищення тамтешніх народів. Такі (513) цілі були не тільки стратегічними або економічними; вони містили маячний ідеологічний і науковий складники, оскільки передбачали мобілізацію німецьких наукових ресурсів для планування і схвалення заходів східноєвропейської політики. Якщо англійських, французьких і американських учених свого часу запросили взяти участь у розробленні вреґулювання для Східної Європи, досягнутого у Версалі, то тепер німецьких учених запросили долучитися до перевертання цього вреґулювання; завоювання Ostraum * було схвалене представниками Ostforschung **.

* Східного простору (нім.).

** Східних студій (нім.).

Професор середньовічної історії Альберт Бракманн у 1937 році від імені академічних експертів у галузі Східної Європи заявив, що «наші наукові дослідження буде використано скрізь, де виникатиме потреба відстояти і підтримати інтереси германців». Ось як він узагальнив історичну проблематику, коли вже після вибуху війни йому дали завдання підготувати брошуру для СС про «долю Польщі та Східної Європи»: «Німецький народ яко головна потуга Європи був єдиним носієм цивілізації для Сходу, захищав західну цивілізацію і доносив її світло до нецивілізованих націй». Такі благочестиві посилання на «цивілізацію» в контексті східноєвропейської політики нацистів звучать гротескно, але Бракман лише повторював давно утверджені формули суджень про Східну Європу. Не менш помітно спадщина XVIII сторіччя проявилася в так само огидних теоріях Отто Рехе — експерта з питань «антропологічної ситуації в Польщі», котрий 1939 року переймався тим, що навіть німці у Східній Європі не захищені від ризику псування внаслідок змішування «із расовою мішаниною, яка містить сильні азіатські елементи». Рехе зображував Східну Європу яко єдиний расовий простір, зауваживши на ньому «спільну тенденцію до коротшої і ширшої форми голови із нижчою та ширшою структурою обличчя, опуклими вилицями, примітивною формою носа та товстим і пружним волоссям» 16. Нацисти намагалися підкріплювати кожен аспект своєї східноєвропейської політики під час Другої світової війни таким нищівним ерудованим аналізом. (514)