Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Кюстін застерігав за собою повне особисте право відрізняти росіян від себе та своїх читачів: «Я не докоряю росіянам за те, що вони є тими, ким є, але я їх осуджую за вдавання, нібито вони є нами». Покликаючись на Вольтера та Дідро, він сформулював крайню дилему народу, «занадто розбещеного для дикого стану, але й не обтяженого ознаками цивілізації». Із бездоганним аристократичним апломбом він дозволив стандарту цивілізації звести нанівець географію, коли розміщував Росію в контексті Східної Європи: «Між Францією та Росією пролягає велика китайська стіна — славонська мова та вдача. Незважаючи на уявлення, які Петро Великий (507) вселив росіянам, Сибір починається на Віслі» 4. Майже кожен базовий елемент винайдення Східної Європи XVIII століттям був утиснутий у цю фантасмагорію XIX сторіччя, образи й асоціації якої виводили із фантазійної логіки висновок про диференціацію континенту.

Не можна не помітити, що Кюстінова «велика китайська стіна» провістила «залізну завісу» 1946 року яко перепону між Східною Європою та Європою Західною. Значення цієї аналогії зростає ще й з огляду на гучне повернення Кюстіна до читачів під час холодної війни. Нове видання книжки справно побачило світ 1946 року у Франції, а протягом 1950-х вона потрапила до американської аудиторії з передмовою Волтера Беделла Сміта — повоєнного посла США в Радянському Союзі. Останній проголосив «Росію в 1839 році» «настільки проникливим і побічним політичним оглядом, що вона досі лишається одним із кращих творів про Радянський Союз». Від імені персоналу свого посольства він заявив, що «Кюстінові листи найбільше з-поміж усього допомогли нам почасти розплутати загадки, які огортали Росію та росіян». Далі, повертаючись до своєї посольської діяльності, Сміт припустив, що «міг би слово в слово запозичити багато сторінок із Кюстінового щоденника і, осучаснивши імена та дати сторічної давності, подати їх до Державного департаменту яко свій офіційний звіт». Це видання було в черговий раз перевидано 1987 року — насамкінець холодної війни — із рекомендацією Збіґнєва Бжезінського на задній обкладинці: «Досі жоден радянолог не зміг піти глибше Кюстінового розуміння російської вдачі та візантійської природи російської політичної системи» 5. Такі коментарі не тільки утверджують думку про незмінний аісторичний характер Росії, а ще категоричніше утверджують незмінну характеристику Росії чужоземними оглядачами за допомоги битих формул. Кюстінові домисли із XIX сторіччя, які ретельно наслідували формули епохи Просвітництва, пройшли крізь переробку, уславлення й застосування в добу холодної війни.

Кюстін передав послання і своїм ближчим спадкоємцям кінця XIX століття, а його найбільш загрозливі здогади стали частиною зловісної міфології про Східну Європу. 1769 року Гердер почув «кипіння» «диких племен» Східної Європи і (508) попередив про можливість майбутнього демографічного «паводку». Через ціле сторіччя — 1871 року — французький філософ Ернест Ренан занотував свої апокаліптичні передчуття:

Слов’янин, наче червоноогняний змій книги Об’явлення, чий хвіст змів третину зір із неба, одного дня потягне за собою стада Центральної Азії — стародавній почет Чингісхана й Тамерлана. (…) Уявіть собі, яка маса одного дня ляже на зрівноважені шальки світу, коли Богемія, Моравія, Хорватія, Сербія, всі слов’янські народи Османської імперії згуртуються навколо великого московського конґломерату 6.

Така індивідуальна тривога у Франції з приводу Східної Європи супроводжувалася аналогічним політичним кліматом в Англії 1870-х років, котру збаламутило «східне питання» Росії та Османської імперії на Балканах. Активне втручання Ґладстона на захист інтересів Боснії та Болгарії наразилося на протилежну орієнтацію Дізраелі, котрий наполягав на стримуванні Росії. Ґладстон виступав за вигнання османів із Болгарії «зі всіма пожитками» яко відшкодування «скривдженій та знеславленій цивілізації», а тим часом англійський посол у Константинополі також покликався на «цивілізацію», дотримуючись при цьому протилежного погляду, мовляв, політика Англії не повинна змінювати курс лише через те, що «кілька башибузуків замордували кілька нідочогих і безталанних болгар». Щодо королеви Вікторії, то вона стояла на боці Дізраелі і проти Росії, заявивши, що не захоче «лишатися сувереном країни, яка спуститься до того, що поцілує ногу великих варварів», вигукуючи: «Ой, якби королева була чоловіком, вона би вирушила добряче відлупцювати росіян, слову яких не можна вірити!» 7. Можна навіть домислити, що гнів Вікторії підживлювала загальноутверджена міфологія про російське варварство та дієвість батога.