Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Попри те, що об’єднування розрізнених земель у цілісний конструкт Східної Європи було актом винайдення, це не означає, що деякі з цих земель не мали цікавих подібностей між собою; але були між ними і разючі відмінності. (496) Винайдення Східної Європи передбачало підкреслення подібностей для створення моделі зв’язку між цими землями та недобачання відмінностей, які розмивали б модель. За яскравий приклад таких дій править стаття про Угорщину у великій «Енциклопедії», яка кодифікувала знання відповідно до високого просвітницького стандарту критичної науки. Коли читачі зазирали до «Енциклопедії», вони дізнавалися, що «мова Угорщини є слов’янським діалектом», а отже «вона, таким робом, має певний зв’язок із мовою Богемії, Польщі та Росії». Цю відверту помилку зробили не для того, щоб обманути або збити читача з пантелику, — вона слугувала меті встановлення «певного зв’язку» між мовами і землями. Траплялися й менш виражено істинні або хибні спостереження, але будь-який випадок подібності неминуче ставав об’єктом наголошування й виокремлення, структурування подібностей і відмінностей, яке витворювало одну модель із безлічі можливих калейдоскопічних комбінацій.

Карта Європи насправді не дає такого, як у калейдоскопі, необмеженого розмаху можливостей для перекомбіновування її форм. Чотири сторони світу задають напрямкову організацію на карті вздовж осей північ — південь і схід — захід, але ці бінарні опозиції наділяються культурним значенням, упорядкованим відповідно до моделей подібності та відмінності, а також засновків щодо першості та ієрархії. Винайдення Східної Європи — це подія в інтелектуальній історії, яка сталася, коли Просвітництво наділило переважним значенням організацію Європи вздовж осі зі сходу на захід, переглянувши і применшивши, відповідно, значущість притаманної добі Відродження організації карти з півночі на південь. Східна Європа, перш ніж з’явитися на карті, виникла під аналітичним поглядом просвіченого спостерігача.

Аналітичні категорії, за допомоги яких утверджувалася пов’язаність складових земель Східної Європи, виказують приховану в них просвітницьку програму. Сеґюр узагальнив Санкт-Петербурґ низкою бінарних опозицій: «Століття варварства і століття цивілізації, X і XVIII століття, азійські й європейські манери, незугарні скіфи й витончені європейці». До середини XIX сторіччя ці формули вже усталилися, тож Бальзак просто охарактеризував усі народи Східної Європи (497) за допомоги бінарних контрастів «між Європою та Азією, між цивілізацією і варварством» *. Культурна вісь координат, на якій конструювалася Східна Європа, стала однією з парних аналітичних антитез, котра визначала єдність характеру різноманітних земель. Якщо опозиція Європи й Азії задавала географічний сенс ідеї Східної Європи, то опозиція цивілізації та варварства наділяла її філософським значенням невідкладної ваги для Просвітництва. Проте ці взаємопереплетені категорії означування були самі не чіткіше зафіксовані, ніж східноєвропейські землі були посутньо однаковими. Незважаючи на весь свій запеклий орієнталізм, Просвітництво аж ніяк не прирівнювало беззастережно азійський континент із варварством. Це були всього-на-всього взаємонакладні категорії аналізу, а інтелектуальна напруга, що виникла в результаті безладного розміщення бінарних опозицій, робила хитросплетені об’єднання земель засадничо нестійкими.

* Бальзак Оноре де. Бідні родичі. — С. 244.

Через цю нестійкість культурний конструкт Східної Європи легко податливий до інтелектуальної деконструкції наприкінці XX сторіччя. Проте мета такої деконструкції таємниче недосяжна: що більше дослідник з’ясовує непогодженостей і суперечностей, які пронизують винайдення Східної Європи, то більше він усвідомлює, що Просвітництво саме безумовно підносило ці суперечності до рангу наріжного компонента всієї конструкції. Коли Сеґюр в’їхав у Польщу, відчувши, що «Європа повністю лишилася позаду», коли принц де Лінь відвідав Крим, засумнівавшись, чи можна зарахувати до Європи край, «що так мало на неї схожий», вони означили Східну Європу мовою парадокса яко землю, що супротивиться звичному досвіду подібності та зв’язку. Мінливість кордонів упродовж періоду поділів Польщі та відступів Османської імперії, навіть невизначений і полемічний східний кордон Європи — Дон, Волга, Уральські гори, Єнісей — все це не лише не підточило ідею Східної Європи, а лише зміцнило це поняття, бо воно процвітало на власній нестійкості.