Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Європейська мода та звичаї, котрі, здавалося, «погано пасували» полякам, нагадували «вбрання цивілізації», яке, з погляду Ледьярда, не личило татарам. Одним сміливим риторичним ходом він відокремив Східну Європу від Європи (491) Західної, проголосивши, що «грубі, нерозвинуті, примхливі, фантастичні смаки відділяють Польщу й Росію від духу Європи» 57. Звичайно, саме Ледьярд, цей «ексцентричний геній» з Америки, відмовляв Польщі й Росії у «дусі Європи», керуючись своїми власними смаками, які могли бути примхливими й фантастичними, але водночас близькими до традиційного погляду Просвітництва. Вольтер відрізняв «нашу частину Європи», із притаманною їй вищістю «звичаїв та духу», від іншої, нижчої частини, яка простягалася від Фракії до Татарії. «Сьогодні після обіду я покинув Вільно, західні околиці якого дуже гарні», — занотував Ледьярд у своєму щоденнику. Однак він не барився там, бо «західні околиці» Вільна, напевно, були недостатньо західні.

Я радісно залишив їх заради божественних країв Заходу. Не здійснивши цієї маленької подорожі, я би ніколи не мав правильного уявлення про те, наскільки східний світ нижчий проти західного, і що така велика різниця існує у серцях і навіть у мізках людей. Якщо культура дає такі плоди, то я не бачу жодного перебільшення у припущенні, що західні люди можуть стати янголами 58.

Отож «дух Європи» належав «божественним краям Заходу». Із таким сильним напрямковим відчуттям контрасту між Сходом і Заходом «маленька подорож» Ледьярда продемонструвала застарілість Паркінсонового уявлення про «північну подорож».

Ледьярдове сприйняття «західних людей» яко янголів разюче відрізняється від сприйняття польських селян «нижчого роду людей, рабів, на яких я не можу навіть дивитися». Хоч би де він бачив раба, він відчував потребу «подумати і зробити щось замість нього», але «не мав часу ані на те, ані на інше». Йому дуже бракувало часу, бо він поспішав покинути Польщу якнайшвидше, при цьому немилосердно її картаючи:

Чудова погода як на цю пору року. Я не можу знайти анічогісінько у поляках, що б мене зацікавило; можливо, це через мою тупість або неуважність, і я волів би, щоб саме це їх виправдовувало, але у глибині душі я в цьому сумніваюся 59. (492)

Зрозуміло, йшлося не про тупість Ледьярда, а про тупість поляків; саме їхній, а не його примхливий смак позбавив Польщу й Росію європейського духу. Позбиткувавшись у такий спосіб над поляками і змішавши їх в одну купу з росіянами, йому залишалося тільки прирівняти їх усіх до сибірських татар, оскільки «східний світ нижчий проти західного». Ледьярдів підхід був типово антропологічним, а євреї, яких він сюди докинув («цілковито на східному боці»), стали для нього добрим критерієм:

Молоді жінки і незайманиці ходять простоволосі, а заміжні — покривають голову. Дуже цікаво, що євреї твердо дотримуються цього звичаю. Взагалі, вони дуже ревні у всіх своїх звичаях, і якщо колись вони були б хорошим народом, то тепер були б найкращими на землі. Такої самої традиції тримаються поляки, росіяни і татари. Ось ще один східний звичай, який породили східні ревнощі. Коли жінка одружується, її начебто таврують, як ми тавруємо придбану коняку. Заховати волосся — це те саме, що обрізати його, але відрізати з цією метою вуха було б теж смішно. Так завжди поводилися чоловіки у примітивних та нецивілізованих суспільствах з цією безневинною і привабливою половиною людського роду 60.

Євреїв, поляків, росіян і татар антропологічно об’єднують тут «східні звичаї», котрі, творячи загальну концепцію Східної Європи, виглядають «смішними» та «нецивілізованими». Цікаво, що Ледьярд іронізує стосовно відрізання вух, хоча й сам виявляв особливе наукове зацікавлення до цієї частини тіла, адже навіть замірявся (мабуть, жартома) відправити до Лондона голову татарина заради подальшого наукового вивчення.

Цілісний і послідовний «східний світ» раптово закінчився того дня, коли Ледьярд перетнув кордон між Польщею та Пруссією. Три роки перед тим Сеґюр перетнув цей кордон у зворотному напрямку, з Пруссії до Польщі, відчуваючи, що «Європа повністю лишилася позаду». Тепер Ледьярд нарешті не мав сумнівів, що повернувся до «божественних країв Заходу». Він скористався усім своїм антропологічним знанням та досвідом навколосвітніх мандрів, аби дослідити природу завіси, яка відокремлювала Східну Європу від Західної: (493)

Швидкі переходи, які я здійснював із одного королівства до іншого, пасивно спостерігаючи їхні різні звичаї, привчив мене фіксувати й обмірковувати все, що я бачу, і я глибоко переконаний, що нічого не упустив. Мені відомі найтонші особливості, і, як у старого індіанського мисливця, мої очі та вуха цілком пристосувалися до такого становища. (…) На інших етапах подорожі цей перехід був настільки поступовий через відмінності у характерах різних народів, що я часом не помічав ґрадацій. (…) Були й інші, досить раптові, але жоден із них не можна порівняти зі зміною, яку я зауважив сьогодні, в’їхавши у володіння покійного короля Пруссії 61.