Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Зодягнувши на себе іншу ідентичність, Ледьярд пригадав свої студентські роки у Дартмуті, уявивши себе індіанським мисливцем, що йде по слідах самої цивілізації. Поступові переходи та ґрадації, які зустрічалися йому, були ті самі, що їх він зауважував, рухаючись із заходу на схід: «тонка ґрадація від цивілізації до нецивілізації». Тепер, прямуючи зі сходу на захід, він повертався назад до цивілізації, але перехід не був таким легким і поступовим, як раніше. Переїзд від Польщі до Пруссії, в’їзд до Західної Європи виявився «досить раптовим».

Усе це він підсумував у переліку вад і чеснот, які визначали «нижчість східного світу проти західного» і водночас вищість цивілізації:

Проїхавши якихось три англійські милі, я перестрибнув через великий бар’єр між азійськими та європейськими звичаями, між світом рабства, ледарства, бруду, марнославства, нечесності, підозріливості, ревнощів, боягузтва, шахрайства, потаємності, невігластва, малодушності і не знаю, чого ще, — і світом усього, що протилежне йому, — активної працьовитості, щирості, чистоти, багатих столів, добрих манер, чемної уваги, твердості, розуму і, дякувати Богові, бадьорості, й понад усе — чесності, якій, я присягаюся, не зазирав в обличчя відтоді, коли вперше вирушив у північно-східному напрямку Балтійським морем. Ще раз вітаю Європу і палко обіймаю її 62.

Попереднє відчуття «тонкої ґрадації» поступилося місцем «великому бар’єрові», який він розмістив із подиву (494) гідною точністю. У тому, що так багато моральних, духовних та економічних характеристик опинялися по різні боки бар’єра, котрий відокремлював дух Європи від «усього, що протилежне йому», відрізняючи «азійські та європейські манери», містився географічний парадокс. Бо фактично Ледьярд мандрував Європою вже більше тисячі миль — відтоді як перетнув Урал або принаймні від Волги. Цей парадокс можна вирішити лише за допомоги ідеї Східної Європи.

Але тут ішлося не про звичайну географію, а, за словами Ледьярда, про «філософську географію» — інтелектуальний винахід епохи Просвітництва.

Я не уявляю, де розмістити філософську географію інших частин Європи, але якщо моє марнославство коли-небудь підштовхне мене це зробити, я знатиму, на що зорієнтувати стрілку мого компаса принаймні в одному місці. Межі, які встановив тут великий Фрідріх, видаються дуже важливими. Я молю Бога, аби він був татарином; його великий геній не став би прокляттям для всієї Азії, як безглузді завоювання напівдикого Чингісхана, а з тим же запалом та завзяттям він позбавив би цю ганебну й майже непридатну ні до чого частину світу від згубних джерел тих вад, які дотепер уповільнюють сміливі та шляхетні діяння синів Європи на користь суспільства, гідного людства і, наважусь додати, угодного Богові 63.

Фрідріх помер за два роки перед тим, 1786-го, але у 1788 році Ледьярд усе ще згадував його, вважаючи його «великий дух» символом «духу Європи». Ледьярд звертався до Фрідріха з тією самою метою, з якою Вольтер писав хроніку подвигів Карла XII — аби пофантазувати про завоювання Східної Європи та інших земель. Бо коли увагу зосереджували на Східній Європі, дух Європи ставав одночасно духом завоювання й панування, причому завжди в ім’я «сміливих та шляхетних діянь» цивілізації. І Сеґюр, вважаючи, що цілковито покинув Європу, і Ледьярд, який рухався в іншому напрямку й вітав Європу своїми палкими обіймами, — вони обидва мали на увазі Західну Європу. Проте водночас вони відкрили Східну Європу, бо потребували її у вигляді додаткової території, чия відсталість становила би протилежність духові Європи — тим янголам цивілізації, які мешкали у божественних землях Заходу. (495)

Винайдення Східної Європи було проектом філософсько-географічного синтезу, який реалізовували чоловіки й жінки епохи Просвітництва. Це, звісно, не означає, що самі землі Східної Європи були винайденими, тобто фіктивними; ні, ці землі і народи, які їх залюднювали, завжди були цілковито реальними і таки справді перебували дещо на схід від інших земель, які лежали відносно них на захід. Проект винайдення зводився не тільки до наділення цих реальних земель винайденими або міфологічними атрибутами, хоча така тенденція процвітала протягом XVIII сторіччя. Тексти Просвітництва про Східну Європу не були голою брехнею або фікцією, — якраз навпаки: це була епоха дедалі далекосяжніших подорожей та дедалі критичніших спостережень, протягом якої землі Східної Європи почали відвідувати частіше, а вивчати — ґрунтовніше, ніж будь-коли раніше. Суть винайдення, про яке йде мова, полягає в синтетичному об’єднанні земель за допомоги факту і вигадки, яке породило спільну для них назву «Східна Європа». Цю назву створив цілий корпус загальних і об’єднавчих спостережень над строкатим тереном земель і народів. Саме в такому сенсі про Східну Європу можна говорити яко про культурний конструкт, або інтелектуальний винахід, доби Просвітництва.