Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

У своєму листі 1763 року Катерина спробувала налагодити особисті контакти з Вольтером. Вона чула, що Вольтер улесливо висловлювався про неї; він і справді славився тим, що розсипав похвали на адресу коронованих осіб, а постать Катерини незабаром буде вивищено над усіма іншими. Наразі вона скромно застерегла його від надмірних похвал — аж доки сама не стане гідною їх (адже царювала вона лише один рік), до того ж передчасні привітання можуть зіпсувати «репутацію» їм обом. Це слово якнайточніше характеризує їхні майбутні стосунки, які понад усе були союзом двох гігантських репутацій, на вищому щаблі культури, політики та міжнародних відносин. У 1763 році Вольтер користувався навіть більшим авторитетом, ніж Катерина, бо хоча їй і пощастило зорганізувати один блискучий переворот, філософ уже ціле покоління панував над просвітницькою Європою. Цариця писала, що 1746 рік був поворотним пунктом в її інтелектуальному розвитку, бо саме тоді «ваші твори випадково потрапили мені до рук» і «відтоді я не переставала їх читати». Вона би хотіла прочитати й інші, такі ж добрі книжки, «але де їх узяти?» 8.

Озирнувшись у минуле, Катерина у 1763 році назвала точну дату свого знайомства з творами Вольтера, котра майже збігалася з її прибуттям до Росії і набуттям російської ідентичності. Вона приїхала 1744 року й того-таки року урочисто прийняла російське православ’я: вона відмовилась навіть від свого імені — Софія — і стала Катериною, відтепер і назавжди. Наступного року вона остаточно утверджується як росіянка, взявши шлюб, що, мабуть, так і лишився неконсумованим. Невдовзі, у 1746 році, вона відкрила для себе Вольтера, тож її російськість трохи зменшується, коли вона стає шанувальницею французького Просвітництва — принаймні так вона описувала себе та свої інтереси з висоти 1763 року. 1746 рік був також важливим і для Вольтера у його ставленні до Росії, бо саме тоді його обрали членом Академії наук у Санкт-Петербурзі. Але Академія була загалом невдоволена тим, що писати про Петра доручили саме Вольтерові, й такі академічні стовпи, як німець Ґерард Міллер і росіянин Михайло Ломоносов, (288) розкритикували рукопис Вольтера 9. Згадуючи у своєму листі події 1746 року, Катерина натякає Вольтерові, що він також, можна сказати, був чужоземцем, який прибув до Росії слідом за нею. Вона, велика княгиня, зіткнулася зі значними особистими та політичними неприємностями при дворі, а він, як чужоземний член Академії, мав інтелектуальні непорозуміння з цією установою. Заколот 1762 року приніс Катерині політичну владу, яка суперечила династичній леґітимності, а її листування з Вольтером від 1763 року, попри недоброзичливість академіків, допомогло йому здобути філософську перемогу в Росії і стати дорадником і повірником цариці.

У своєму першому листі 1763 року Катерина зневажливо відгукнулася про Руссо, аби підкреслити свою прихильність до Вольтера. 1762 рік, рік політичного перевороту Катерини, був також роком інтелектуального перевороту Руссо, який видав «Суспільну угоду» та «Еміля», які ознаменували прихід нового покоління просвітителів. Навіть старий Вольтер не міг не відчути у цих творах виклик. У «Суспільній угоді» серед багатьох нових ідей Руссо також сперечався з поглядами Вольтера на Росію.

Геній Петра — геній наслідування, він ніколи не був тим справжнім генієм, що здатен творити, виробляючи усе з нічого. Деякі з його справ були гарними, більшість недоречними. Він бачив, що має варварський народ, але не бачив, що той ще не дозрів до громадянського устрою. Він прагнув його цивілізувати, його ж слід було лише призвичаїти до цивілізації. Він із самого початку хотів створити німців, англійців, тоді як починати слід було із створення росіян. Він завадив своїм підданцям стати коли-небудь тими, ким вони могли б стати, переконуючи їх, що вони є тими, ким вони насправді не були. Це нагадує французького вихователя, який готує свого учня до того, щоб він виблиснув у якусь мить свого дитинства — і більше ніколи. Російська імперія захоче поневолити Європу, але сама зазнає поневолення. Татари, її підданці, чи сусіди стануть її володарями, а також і нашими ** 10.

* Див.: Руссо Жан-Жак. Про суспільну угоду, або Принципи політичного права / Пер. з фр. О. Хома. — К: «Port-Royal», 2001. — С. 54–55. (289)

Бачення Руссо Росії, де він ніколи не бував, до певної міри збігалося із образом Східної Європи у «Карлі XII» Вольтера: нецивілізовані, недисципліновані народи, які разюче відрізнялися від французів, англійців та німців.