Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

Наступний етап національної регенерації переміщується на політичну арену. Він викликає два процеси — політизацію культури й очищення спільноти.

Як зазначалося вище, певним символам, подіям, героям і монументам минувшини надають нових національних значень. Мойсей, наприклад, традиційно був для євреїв «головним пророком» і найбільшим слугою Господа. Однак для сіоністів він став національним героєм, визволителем свого народу, національним законодавцем і лідером. Так само Мухамад в ісламській традиції — найбільший пророк Аллаха, а його послання — останнє одкровення, але для арабських націоналістів він став насамперед національним лідером арабів, засновником арабської ісламської нації та найбільшим вираженням арабського національного генія. Цілі епохи минулого можна подібно до цього політизувати, тож їхні значення трансформує «ретроспективний націоналізм». Так постведична ера класичних індійських міст-держав стала золотою епохою арійської Індії, а Арджуна — прообразом безстрашного патріота; язичницька епоха Кухуліна [116] У «Поемах Оссіана», написаних і виданих за оригінальний гельський епос шотландським літератором Джоном Макферсоном у 1762–1763 pp., — голова ірландського племені в час неповноліття короля Кормака. Можливо, Кухулін мав прообразом історичну особу, яка жила в Ольстері в I ст. , Фіна Мак Койла і верховних королів Тари в Ірландії IV ст. була відтепер овіяна героїчною величчю і стала золотим віком ірландської національної слави [117] Про героїзацію етнічної минувшини, особливо в Індії, див.: Kedourie (1971, Introduction); про цей процес в арабів див.: Sharabi (1970) та Kedourie (1992, ch. 6). Використання золотого віку Ольстера ірландськими націоналістами досліджено у кн.: Lyons (1979) та Hutchinson (1987, chs 3–4). .

Не лише минувшина, а й народна культура теперішнього може набувати політичного аспекту. Польські, швейцарські чи угорські селянські звичаї й інституції стали моделями національних стилів життя і національної регенерації кволого космополітичного міського класу. Цей різновид етнічного народництва з його культивуванням сільських звичаїв, традицій, ігор і ремесел став майже невіддільним від пошуків національних ідеалів. Йому дуже сприяв рух політичного романтизму, який мобілізовував інтелігенцію й інші верстви з початку XIX ст. Для романтиків мистецтво, література, архітектура, ремесла, пісня і танець, одяг і їжа — все було пронизано творчим тужливим духом народу і демонструвало його вроджений геній. Лише возз’єднавши людей за допомогою їхньої уснонародної культури, нові міські класи змогли «реалізувати» себе в незіпсованому, самобутньому існуванні [118] Про національні варіації романтизму див.: Porter and Teich (1988). Погляд, що націоналізм, найбільш романтистська з ідеологій і почуттів, можна тим не менше пояснити нерівномірним капіталістичним розвитком див.: Nairn (1977, chs 2 and 9). .

Політизація автохтонної культури, отже, дуже часто йде пліч-о-пліч з очищенням спільноти. Це означало передусім відкидання всіх «чужих» культурних особливостей — слів, звичаїв, одягу, їжі, мистецьких стилів — і надання уснонародних рис оновленій автохтонній культурі. Але це означало також очищення самих людей, вигадування «нових чоловіків» і «нових жінок» за зразком чистого ідеалу, який можна знайти лише в ідеалізованій минувшині героїчних звитяг. Скажімо, «фольк» — письменники XIX ст. розробили образ старонімецького колоніста, поселенця на незайманій землі, який живе чистим і простим життям у природі. Точно так само письменники-слов’янофіли в Росії XIX ст. ідеалізували стару безкласову допетровську Росію і її священну єдність церкви, землі й народу під владою спасителя-царя [119] Про таких «фольк» — письменників і їхнє прославляння землі див.: Mosse (1964); консервативний релігійний націоналізм слов’янофілів докладно аналізовано у кн.: Thaden (1964). .

Для свого очищення спільнота вдавалася до жорсткішого ставлення до чужоземних елементів і етнічних меншин у своєму середовищі. Там, де раніше до меншин і чужоземців ставилися толерантно, наче до полови серед збіжжя або анклавів купців-посередників, тепер на них стали дивитися не лише як на економічних конкурентів, а й як на нестерпні культурні елементи, або ще гірше — як тих, хто підступно підриває моральний дух і біологічну чистоту нації. Бажання зберегти незачепленою унікальну культурну спадщину народу невдовзі перетворилося на тривогу за долю спільноти, відчуття наближення національного занепаду, а відтак на фанатичну ненависть до всього чужого. Це, своєю чергою, вело до таврування етнічних спільнот, які довго, хоч часом і нелегко, жили пліч-о-пліч одна з одною або з більшістю, як неминучої загрози самому існуванню й характеру нації, котру, якщо можливо, треба хірургічно усунути.