Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

Повернення стародавньої етноісторії, отже, — вихідна точка для наступного процесу народнокультурної мобілізації. Для будь-якого націоналістичного прагнення, яке має бути задоволене, суттєво, щоб обрана спільнота мала адекватне й самобутнє минуле. Ось чому поняття «самобутності» таке важливе. Вона засвідчує неповторність, самонароджений характер певної культурної спільноти. Відколи Ентоні Ешлі Купер, третій граф Шефтсбері, популяризував ідею генія нації, а Гердер розвинув ідею неповторного й самобутнього духу нації, самобутність стала лакмусом для будь-яких культурних, а отже, й політичних претензій. Сказати, що етнос не має самобутньої культури й етноісторії, означає відкинути його претензію на національне визнання [109] Про ідеї Гердера див.: Berlin (1976); про вплив лорда Шефтсбері див.: Macmillan (1986). .

Однак самобутність і почуття власної гідності — ознаки будь-якого аспекту етнічної культури, не лише етноісторії. Серед них найвідоміша і найважливіша мова, позаяк вона дуже чітко відмежовує тих, хто говорить і не говорить нею, і породжує почуття безпосередньої емоційної близькості серед її мовців. Провідна роль, яку в дуже багатьох націоналізмах відігравали мовознавці, граматисти й словникарі, вказує на важливість, котру так часто надавали мові як самобутньому символічному коду, що втілює унікальний внутрішній досвід етносу. Хоча мова не єдиний важливий аспект нації, як це твердять багато центрально- і східноєвропейських націоналістів і як, схоже, заперечує досвід багатьох азіатських і африканських націоналізмів, вона залишається життєдайним символьним джерелом самобутності й народнокультурної мобілізації [110] Критичну оцінку стосунку між мовою і націоналізмом див. у кн.: Edwards (1985, ch. 2); роль філологів, граматистів і словникарів у європейських націоналізмах, що спиралися на мобілізацію мас, наголошує Андерсон (див.: Anderson (1983, ch. 5)). .

Процес народнокультурної мобілізації поширюється й на інші сфери — музичне мистецтво, танець, кіно, малярство, скульптуру й архітектуру, національне привласнення краєвидів, історичні монументи й музеї, конструювання національної політичної символіки й міфології. Візуальні мистецтва й музика мали особливе значення в кристалізації самобутніх національних образів і їхньому поширенні на більшу аудиторію. Широке захоплення етнічними і «націоналістичними» картинами Давіда і Делакруа, Міхая Мункачі [111] Міхай Мункачі (1844–1900) — угорський художник-реаліст, основна тематика картин — життя народу і національно-визвольна боротьба. й Акселі Ґаллен-Каллєла, Василія Сурикова і Дієґо Ривери, етноісторичними фільмами Ейзенштейна і Куросави, операми Верді, Вагнера і Мусоргського, симфоніями і симфонічними поемами Елґара, Дворжака і Чайковського чи в цьому столітті Бартока, Яначека і Сибеліуса свідчить про все більше залучення широких верств населення в уснонародну етнічну культуру, перепривласнену і підтримувану корінними інтелектуалами [112] Про романтичну музику і націоналізм див.: Raynor (1976); про національні мотиви в музиці Сибеліуса див.: Layton (1985), а в музиці Елґара — Crump (1986). Про історичну тематику в живописі й націоналізм у Європі див.: Rosenblum (1967, ch. 2), а загальніше — A.D. Smith (1993a). Про модерне латиноамериканське малярство й образи національної ідентичності див.: Ades (1989, chs 7 and 9). .

«Онароднення» політичної символіки особливо важливе для демонстрації незамінності етнічних культурних цінностей у глобальній моральній економіці. Для націоналістів окремі події, герої та знаки виросли до національних ідолів. Це можуть бути постаті Цезаря чи короля Альфреда, епохи на кшталт золотого віку Афін чи царства Давида й Соломона, монументи на зразок Великого Зімбабве [113] Знаменитий фортечний комплекс у Зімбабве. чи Анґкор Ват [114] Анґкор Ват — грандіозний храм у формі піраміди в палацовому комплексі Анґкор (Кабмоджа), збудований у 1113–1150 рр. , або відновлена традиція як культ імператора в Японії епохи Мейдзи. Або це може бути міфологія національної революції чи нового заснування, як святкування Дня взяття Бастилії у Франції чи Четвертого липня у Сполучених Штатах Америки, або Велике переселення і битва на Кривавій ріці, святкована щорічно африканерами. Усі ці зусилля викликані потребою продемонструвати володіння унікальною, самобутньою й адекватною культурною спадщиною та етнічним минулим, які витримають порівняння з іншими націями. Той факт, що націоналістичні інтелектуали так часто мають працювати над забезпеченням спільноти цими культурними цінностями, свідчить про дуже нерівномірне поширення останніх і палке бажання багатьох спільнот компенсувати відчувану неповноцінність етноісторії та етнічної культури [115] Святкування африканерами укладення Завіту і битви на Кривавій ріці 1838 р. — предмет неабияких дебатів, як академічних, так і політичних. Вплив церемонійної клятви й ритуалу оцінює Брюлі (Breuilly (1982, ch. 16)), котрий вважає націоналістичний церемоніал і символіку найпотужнішими аспектами цього явища. Історичну основу міфів про першопрохідців та Завіт розбирає Томпсон (Thompson (1985)), котрий доходить висновку, що Завіт і пов’язані з ним церемонії великою мірою були винаходом Пола Крюґера [Paul Kruger] початку 1880-х років. .