Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

Висувалося три пояснення цього парадоксу. По-перше, припускали, що сучасні нації й націоналізми — продовження своїх загальновідомих попередників, пережитки іншої епохи, приречені колись минути, як тільки вони будуть пройдені природнім шляхом у кожній частині земної кулі. Це може зайняти кілька десятиліть і спричинити багато страждань і кровопролиття. Але, по суті, етнічний націоналізм і расизм, хоч як би він поширився і захопив у короткому часі регіони світу, не має тривких наслідків. Він невдовзі буде деполітизований і «нормалізований». У кожному разі, він не частина великих історичних рухів, не колісниця прогресу, пов’язана з великими структурами й рушіями історичних змін — міжнародним поділом праці, великими регіональними ринками, впливовими військовими блоками, електронними комунікаціями, комп’ютерними інформаційними технологіями, масовою освітою, мас-медіями, сексуальною революцією і т.ін. Все це сили майбутнього, а супутня тенденція до дрібномасштабного й камерного — не більше, ніж утішне відхилення, димова завіса для дедалі більшої всеосяжності людських спільнот і максимізації їхніх ресурсів. Фактично ми вже спостерігаємо кінець «гомогенної нації» в багатьох суспільствах, чиї культури й наративи про національну ідентичність усе більше стають гібридними й амбівалентними, і бачимо виникнення (хтось скаже перевиникнення) просторіших поліетнічних суспільств. «Постмодерна» епоха, як і «домодерна», лишає мало місця для політизованої етнічності чи націоналізму як автономної політичної сили [6] Про завершення націй див. Kohr (1957) та новіше трактування у McNeill (1986). .

Друге пояснення: нації і націоналізми — це неодмінні продукти і продуценти модерності. Модернізація, яку зазвичай виводять від Великої французької і Промислової революцій (та інколи від Реформації), трансформувала весь триб життя до такої міри і в такий спосіб, що був небачений з часів неолітичної революції і переходу до осілого рільництва. Промисловий капіталізм, бюрократична держава, тотальна війна, соціальна мобілізація мас, наука і раціоналізм, масова комп’ютеризована інформація й електронні комунікації, занепад традиційний сімейних цінностей і сексуальна революція змінили життя кожної людини на планеті й відірвали її від звичних практик і повсякденної рутини. Нові манери й нетрадиційні стилі життя викликали дезорієнтацію і розладнання в груп та індивідів, підваживши старі структури і перетворивши давні культури на застарілі. Модернізаційна революція принесла помітну фрагментацію, але й водночас нові види комунікації та інтеграції, основані на нових електронних технологіях інформації і розповсюдження. У такому безпрецедентному становищі нації й націоналізми неодмінні, хай і неприємні, інструменти контролю за руйнівними ефектами значних соціальних змін. Вони забезпечують нас єдиними великомасштабними й могутніми спільнотами та світоглядами, які гарантують мінімум суспільної єдності, порядку і смислу в руйнівному і відчужуваному світі. Мало того, вони — єдина популярна сила, яка може легітимізувати й надати сенсу діяльності найпотужнішого сучасного агента соціальної трансформації — раціональної держави. З цієї причини нації й націоналізми навряд чи зникнуть, принаймні доки всі регіони планети не відбудуть болісний перехід до заможної і стабільної модерності західного зразка [7] Carr (1945) і Deutch (1966) залишаються актуальними книжками про таку модерність стосовно націй. Загальніший виклад про революцію модерності див. Giddens (1991). .

Згідно з третім поглядом, нації і націоналізм вічні. Вони не є ні рештками націоналістичної епохи, які от-от зникнуть чи розпадуться, ні неминучими, хай навіть прикрими, результатами модернізації. Навпаки, це модернізація і так звана «постмодерна» епоха минуть, натомість нації залишаться фундаментом людського суспільства. Нації і націоналізм — основні сили й процеси модерної та домодерної епох, а модернізація і модерність — насправді лише шляхи, через які нації реалізовані в сучасному світі. Для декого, навіть для багатьох націоналістів, це неодмінна частина «примордіального» природного порядку; членів певної нації можна примусити «забути» свою націю та її (зазвичай славну) історію, але природа, зрештою, проявиться і нація «відродиться». Для інших нації виконують загальнолюдські функції, забезпечують суспільну єдність, порядок, душевні стосунки і т.ін. Ось чому конкретні нації, не будучи частиною жодного «природного порядку», здаються їхнім членам усеосяжними і споконвічними, а ми, своєю чергою, маємо визнати силу й тривалість цих фундаментальних культурних зв’язків. Хай там що, етнічна спільнота і нація залишаються основними елементами будь-якого можливого нового порядку. Хоча їхні форми можуть зазнавати змін, сутність етнічних і національних зв’язків збережеться, хоч би які трапилися соціальні й політичні перетворення [8] Цей погляд висловлено ще у кн. Shils (1957) і розвинено у кн. Geertz (1963) .