Василь Кук - Генерал-хорунжий Роман Шухевич - Головний Командир Української Повстанської Армії

Після звільнення з тюрми у 1937 р. Роман Шухевич жив з родиною у Львові й працював у рекламній установі “Фама”, яку зорганізував спільно з інженером Богданом Чайківським. Це була одна з форм маскування його нелегальної діяльності в ОУН.

Йшов трагічний для українців 1938 рік. У м. Роттердамі в Голландії московсько— більшовицький агент Судоплатов 23 травня убив Голову Проводу ОУН полк. Євгена Коновальця. Гітлерівська Німеччина окупувала Чехословаччину. На Закарпатті постала незалежна Карпатсько-Українська держава. Сильно зріс національно-визвольний рух на західноукраїнських землях. Але й почастішали напади польських шовіністичних боївок на українські установи у Львові та в інших містах Галичини. У той час Роман Шухевич спільно з Ярославом Гайвасом організовує відділи самооборони, які розгромили польські антиукраїнські боївки і відбили в них охоту нападати на українців. Він також організовує у Львові фінансову допомогу для уряду Карпатської України, висилає туди членів ОУН для праці в Карпатській Січі.

Наприкінці грудня 1938 р. Роман Шухевич разом зі своїм бойовим другом Юрком Лопатинським нелегально переходять польський кордон на околиці м. Криниці та через м. Братиславу в Словаччині добираються на Різдво 1939 р. до столиці Карпатської України м. Хуста. Тут він разом з провідними членами ОУН створює Генеральний штаб національної оборони Карпатської України у такому складі: полк. Колодзінський Михайло — “Гузар”, шеф штабу, та одинадцять його членів, у тому числі поручник Роман Шухевич — “Щука Борис”. В обов’язки поручника “Щуки” входили справи поповнення Січі кадрами, організація фінансової допомоги та зв’язку. Під час нападу мадярської армії на Карпатську Україну “Щука” бере активну участь у боях за оборону столиці — міста Хуста, і лише чудо спасає поручника від неминучої смерті.

Після окупації Карпатської України у березні 1939 р. угорцями Роман Шухевич через Румунію і Югославію дістався до Австрії, де зустрівся з членами Проводу ОУН, яким доповів про свою діяльність у Карпатській Україні.

Вертатись у Галичину й жити там легально він уже не міг, бо був повністю розконспірований й зразу ж потрапив би до тюрми. Провід ОУН доручив йому справи зв’язків з Краєм (ЗУЗ) і, зокрема, конспіративний зв’язковий пункт у м. Гданську.

Німецько-польська війна у вересні 1939 р., ліквідація Польської держави, окупація Західно-Українських Земель (ЗУЗ) Совєтською Росією і звільнення з польських тюрем багатьох членів ОУН, в тому числі керівних, створили в Україні цілком іншу політичну ситуацію, що вимагала зовсім нових форм боротьби за державну незалежність. У ЗУЗ всі легальні українські політичні партії припинили свою діяльність. Залишилась єдина ОУН, перед якою відкрились можливості поширити свою революційну діяльність на всі області України. Також необхідно було переглянути становище ОУН у відношенні до Німеччини, яка цілком ігнорувала прагнення українського народу до державної незалежності.

Саме з цих головних питань між Проводом ОУН в Україні й Проводом Українських Націоналістів (ПУН) за кордоном, що його тоді очолював полк. Андрій Мельник, не було єдиного, узгодженого погляду. Ця різниця в думках щодо нової тактики ОУН після довгих переговорів призвела до розколу Організації на дві: ОУН під керівництвом полковника Андрія Мельника та ОУН під проводом Степана Бандери. Остаточно цей поділ був оформлений на конференції керівних кадрів ОУН, що відбулася у Кракові 10 лютого 1940 р., де було створено революційний Провід ОУН під керівництвом Степана Бандери. Роман Шухевич увійшов до складу членів революційного Проводу й був призначений Крайовим Провідником ОУН на Західно-Окраїнних Українських Землях, що входили до Генерального Губернаторства Німеччини. Усі справи зв’язків з Краєм він передав своєму заступникові Василеві Куку — “Юркові Лемішу”.

За відносно короткий час ОУН під керівництвом Шухевича встигла різко підняти національну свідомість українського населення на цих землях та створити міцну базу для допомоги ОУН у Краю. Особливу увагу він приділяв військовим вишколам членів ОУН. З наближенням німецько-совєтської війни Шухевич відійшов від організаційно-політичної діяльності і з 1941 р. зайнявся переважно військовими справами. У Головному військовому штабі ОУН він керував підготовкою і вишколом кадрів. Під його керівництвом діяв ряд вищих військових курсів, на яких готувалися командири для майбутнього українського війська. Брав активну участь у нарадах II Великого збору ОУН, що відбувся у квітні 1941 р.