Ярослав Тинченко - Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.

1918 р. з 11 літаків 6-го Полтавського авіаційного дивізіону чотири вимагали капітального ремонту, один уже перебував у ремонті, один стояв без мотору, а п’ять — не складені. З 13 літаків 7-го Харківського авіаційного дивізіону вісім ремонтувалися, а решта залишалися нерозпакованими.

По відновленні і складанні літаки, як уже зазначалося, дезертирували до білогвардійців. Приміром, 16 вересня 1918 р. командир 3-го Херсонського авіаційного дивізіону, уславлений російський льотчик сотник Євген Руднєв організував колективний перельот восьми дієвих літаків з Одеси до Єкатеринодара. Крім Є. Руднєва машини пілотували військові льотчики сотники Вадим Надєждін, Володимир Камінський, Костянтин Савелов, хорунжі Олексій Камінський, Шевчук, морський льотчик лейтенант Сергій Яригін, хорунжий льотчик-дозорець Стефан Васильєв та інші.

16 жовтня 1918 р. було встановлено офіційне поштово-повітряне сполучення між Києвом та Новочеркаськом — столицею Війська Донського. Відповідальним за нього був командир 7-го Харківського авіаційного дивізіону полковник Роман Шоманський 24 24 24. ЦДАВОУ. — Ф. 4588. — On. 1. — Спр. 4. — С. 24–25. . Але він, певно, після відльоту до Новочеркаська, повертатися в Україну не збирався, оскільки ще 15.09.1918 був зарахований до складу білогвардійської Добровольчої армії 25 25 25. Авиаторы — кавалеры ордена Св. Георгия и Георгиевского оружия в период Первой мировой войны 1914–1918 годов. — Москва, 2006. — С. 309. .

Услід Р. Шоманському налагоджувати «офіційне поштово-повітряне сполучення» відправилися й інші льотчики цього підрозділу. Наприкінці жовтня 1918 р. у розпорядження Добровольчої армії на щойно зібраних «Ньюпорах-ХХІІІ» перелетіли сотник М. Бафталовський і хорунжий Т. Боровий 26 26 26. Авиаторы — кавалеры ордена Св. Георгия и Георгиевского оружия в период Первой мировой войны 1914–1918 годов. — Москва, 2006. — С. 34, 49. .

Літаки 1-ї бойової авіаційної групи російської армії,деякі з яких у 1918 р. потрапили до складу 2-го Волинського авіаційного дивізіону Повітряного флоту УНР.

Фото з видання: Летающие тузы. Российские асы Первой мировой войны. — Москва, 2006

Решта офіцерів 7-го Харківського авіаційного дивізіону, яким не дісталося справних літаків, вирушали на Дон своїм ходом. Ще у жовтні 1918 р. у напрямку Новочеркаська поїздом виїхав військовий льотчик сотник Віктор Янковіус. А до середини листопада тут майже не лишилося старшин і дієвих апаратів, тож і сам дивізіон припинив існування.

Зі складу 8-го Катеринославського авіаційного загону до білогвардійців перелетів значковий Микола Кисилевич, а з жовтня 1918 р. у розпорядженні командування Донської армії опинився й командир цього підрозділу військовий старшина Дмитро Коровніков. З 1-го Волинського авіаційного дивізіону до білих дезертирували заступник командира значковий І. Лойко та льотчик-дозорець значковий Зуєв.

За таких умов українських патріотів, що служили в авіації, поступово усували з посад, а потім відправляли у відставку. Так сталося з інспектором авіації Олександром Наконечним, командиром 3-го Київського авіаційного парку Федором Кудрею та іншими. Льотчик-підстаршина Лев Скурський, який утік з Радянської Росії та вступив до винищувального загону 7-го Харківського авіаційного дивізіону, був незабаром звільнений, причиною чого стала відсутність старшинського звання.

Доля єдиної по-справжньому бойової авіаційної частини Української Держави — 1-го Українського армійського авіаційного загону — також була поставлена під удар. Наказом Військової офіції ч. 77 від 12.07.1918 його передавали зі складу Окремої Запорізької дивізії до Катеринославського (за місцем розташування) авіаційного дивізіону в якості 2-го гарматного, але із дислокацією у Слов'янську 27 27 27. ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 5. — Спр. 19. — С. 28. . Причому в стройовому відношенні загін ще певний час підпорядковувався командуванню дивізії, а в адміністративному — командирові дивізіону військовому старшині Дмитру Коровнікову.

Між командуваннями підрозділів виникли натягнуті стосунки. Олександр Єгоров намагався уникати спілкування з Дмитром Коровніковим, який, за сприяння інспектора авіації Харківського району військового старшини Тимофія Гаусмана, уперто робив спроби «русифікувати» загін. Одним із методів досягти цього стало припинення будь-якого матеріально-технічного та продовольчого постачання.