Ярослав Тинченко - Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.

14 грудня 1918 р., одночасно зі вступом армії Директорії до Києва, на сході України почався наступ більшовицьких військ. Спалахнула Друга українсько-більшовицька війна. Як і наприкінці 1917 — навесні 1918 рр., через обмаль військ з обох боків боротьба точилася переважно навколо великих міст і вузлових станцій. На той час у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР перебували декілька авіаційних підрозділів з мізерною кількістю літаків. Після досить масового відходу льотчиків до білогвардійців наявні авіаційні частини перебували у стані реорганізації. У підпорядкуванні командуванню військ Директорії залишилися кадри 1-го Волинського, 2-го Подільського, 4-го Київського, 5-го Чернігівського, 6-го Полтавського, 7-го Харківського, 8-го Катеринославського авіаційних дивізіонів, а також 1-й Український (Запорізький) авіаційний загін. Однак зважаючи на те, що більшість військових льотчиків та льотчиків-дозорців залишила українську військову службу, а наявні літаки переважно були несправними, боєздатність цих підрозділів виявилася низькою.

Отже, означилася нагальна потреба перепису службовців та інвентаризації майна у цих авіаційних частинах задля подальшої повномасштабної реорганізації Повітряного флоту України. Тим більше, що у Києві на бік військ УНР перейшли майже всі раніше створені авіаційні та повітроплавні інституції. Так, станом на 15 грудня 1918 р. тільки у тодішній столиці у розпорядженні УНР перебували:

Авіаційно-повітроплавне управління (Хрещатик, 25), начальник (командувач Повітряного флоту) — полковник Вегинер Олександр Миколайович;

Штаб та управління інспектора Української авіації (вул. Столипінська, 10) — Самійло Павло Олександрович;

Інспекторат авіації Київського району (вул. Хрещатик, 29);

4-й Київський авіаційний дивізіон (вул. Хрещатик, 29) — військовий старшина Горчанінов Микола Олександрович;

5-й Чернігівський авіаційний дивізіон (вул. Маріїнсько-Благовіщен-ська, 26, помешкання 11) — значковий Куниця Георгій Миколайович;

Київський авіаційний парк (будинок Офіцерської залізничної школи) — сотник Передков Михайло Геннадійович;

Управління інспекції повітроплавання (вул. Мала Житомирська, 20) — т. в. о. полковник Марков Микола Михайлович;

Інспекція повітроплавання Київського району (вул. Мала Житомирська, 20, помешкання 49) — сотник Покідов Олександр Якович;

3-й Київський повітроплавний дивізіон (цитадель напроти Лаври) — військовий старшина Федорів Сергій Олександрович.

Повітроплавний парк (хутір Грушки) — значковий Юрьєвський 33 33 33. ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 38. — С. 14. .

Під час упорядкування старих гетьманських кадрів визначилася необхідність скорочення наявної кількості штабів та інспекторатів. Для початку було звільнено начальника авіаційно-повітроплавного управління полковника О. Вегинера, який ще під час служби у гетьмана П. П. Скоропадського активно допомагав білогвардійцям. Замість нього командувачем Повітряного флоту УНР 25 грудня 1918 р. було призначено полковника В. Павленка. На посаді інспектора авіації П. Самійла замінив сотник О. Наконечний, а інспектором повітроплавання став військовий старшина П. Крицький. Ф. Кудря повернувся до обов’язків командира Київського авіаційного парку. Районні інспекторати авіації тимчасово зберігались, але вже навесні 1919 р. були скасовані.

Варто зауважити, що планомірно реорганізувати наявні авіаційні дивізіони та загони штабу Повітряного флоту УНР не вдалося. Ще з середини грудня 1918 р. на Східній Україні тривали запеклі сутички з більшовицькими військами та їх союзниками — махновцями, есерівськими загонами й іншими формуваннями радянського спрямування. Під тиском Червоної армії та радянських повстанських загонів військам Директорії, реорганізованим у Дієву армії УНР, довелося залишити Харків, Чернігів, Полтаву, Катеринослав, а в ніч з 5 на 6 лютого 1919 р. — Київ. За цих умов перетворення української авіації, запроваджені ще навесні 1918 р., було цілком зупинено.

Таким чином, на початок 1919 р. у вирі боротьби за незалежність України опинилися тільки рештки авіаційних дивізіонів УНР. Найбільше у виступах проти військ гетьмана П. П. Скоропадського відзначився авіаційний загін К. Голіцинського, у листопаді 1918 р. виокремлений зі складу 1-го Волинського авіаційного дивізіону, який ще певний час залишався у розпорядженні командування Осадного корпусу військ Директорії. Залишки 1-го Волинського авіаційного дивізіону на чолі з військовим льотчиком сотником Костянтином Калініним з 3 грудня 1918 р. були включені до складу військ УНР Південно-Західного району 34 34 34. ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — On. 1. — Спр. 7. — С. 154. . Станом на 11 січня 1919 р. дивізіон мав на озброєнні 4 справних літаки, з якими згодом брав активну участь у бойових діях на Холмсько-Галицькому фронті Дієвої армії УНР проти радянських та польських військ. На початку березня 1919 р. 1-й Волинський дивізіон було об’єднано з рештками кількох інших авіаційних підрозділів і перейменовано на 3-й бойовий авіаційний загін Повітряного флоту УНР. Холмсько-Галицького фронту. На 13 березня 1919 р. у загоні нараховувалося 13 старшин, 52 козаки, 6 літаків, 9 коней, 2 автомобілі 35 35 35. Там само. — С. 46. .