Ярослав Тинченко - Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.

Новак Фердинанд(?), сотник. Навесні 1919 р. недовго служив у Летунському відділі, потому повернувся додому (Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 9).

Нестор Михайло(?-5.02.1919), хорунжий. З кінця 1918 р. служив у Летунському відділі Галицької армії. Загинув від вибуху авіабомби під час проведення практичних занять. Похований у м. Красне (Українська Галицька Армія, матеріали до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).

Огар Іван Дмитрович(28.08.1892-19.06.1938), чотар, льотчик-дозорець. Народився у Тернополі. Закінчив гімназію, два курси механічного факультету Віденського політехнічного інституту. 1914 р. мобілізований до австро-угорської армії, навчався у військовій школі, служив у 15-му піхотному полку. У 1918 р. закінчив курси льотчиків-дозорців, потому ніс службу в австро-угорській авіації, де, виконуючи завдання, налітав 60 годин. З початку 1919 р. служив льотчиком-дозорцем у Летунському відділі Галицької армії, з лютого 1920 р. — у 1-му Галицькому авіаційному загоні РСЧА. Під час загибелі загону в Козятині 26–27 квітня 1920 р. здійснив із льотчиком Ю. Арватовим утечу на одному з літаків і прибув у розпорядження радянського командування. З 2.05.1920 — льотчик-дозорець 21-го розвідувального авіаційного загону РСЧА, з 10.05.1920 — на тій же посаді у 23-му розвідувальному авіаційному загоні РСЧА. Станом на 21.02.1921 перебував на військовій службі у цьому загоні. У 1932 р. викладав в Оренбурзькій авіаційній школі РСЧА, згодом — начальник авіації Західно-Сибірського крайового комітету організації «Осоавіахім», майор РСЧА. 17.09.1937 заарештований за справою антирадянської військово-фашистської змови в РСЧА, 19.06.1938 засуджений до страти та того ж дня розстріляний (Сувениров О. Ф. Трагедия РККА, 1937–1938. — Москва, 1997. — С. 460; РГВА. — Ф. 11812. — Оп. 1. — Спр. 18, С. 2, 8, 9; інформація, надана дослідником М. Хайруліним).

Островідов Сергій Миколайович(1889-?), сотник, військовий льотчик. Навчався у Санкт-Петербурзькому політехнічному інституті на суднобудівельному відділенні. 19.08.1914 вступив добровольцем до 1-ї авіаційної роти російської армії. Закінчив Севастопольську авіаційну школу (5.05.1915), потому воював у складі 23-го корпусного авіаційного загону. 4.12.1915 підвищений до звання прапорщика, невдовзі став підпоручиком. Під час Першої світової війни нагороджений відзнаками Святого Георгія 4-го, 3-го та 2-го ступенів, а також всіма орденами до ордена Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та биндою. З квітня 1918 р. обіймав посаду помічника голови технічного відділу управління авіації УНР, потім — Української Держави (формально значився льотчиком винищувального загону 1-го Волинського авіаційного дивізіону, потім — льотчиком 13-го загону 3-го Одеського авіаційного дивізіону). Наказом Військової офіції Української Держави від 16.10.1918 отримав звання поручика російської служби з перейменуванням у значкові української служби.

Після приходу до влади Директоріїзалишився на старому місці. Влітку-восени 1919 р. — льотчик 1-го Запорізького авіаційного загону Дієвої армії УНР, брав активну участь у боях проти радянських військ. 1920 р. перебував у закордонних відрядженнях із закупівлі авіаційного та іншого військового майна. До листопада 1920 р. повернувся в АУНР і як військовий льотчик вступив до 2-ї бойової групи 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, дістав звання сотника. По інтернуванні Армії УНР разом із особовим складом ескадрильї відбув до 1-ї польсько-французької авіаційної школи у Бидгощі, де протягом 1921–1922 рр. працював інженером. Згодом емігрував до Франції, закінчив школу цивільного суднобудування, потому працював інженером. Подальша доля невідома (відомості надані дослідником М. Хайруліним).

Островідов С. М.,фото 1916 р.

Надане для публікації М. Хайруліним

Павленко Віктор Олексійович(10.11. 1886–1932?), генерал-хорунжий Дієвої армії УНР. Походив з міщан Харківської губернії. Отримав домашню освіту, закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом (1906), вийшов підпоручиком до 29-го піхотного Чернігівського полку (Забалканський штаб, Польща). Напередодні Першої світової війни навчався у Севастопольській авіаційній школі, служив військовим льотчиком XVIII корпусного авіаційного загону. За повітряні бої у січні-лютому 1915 р. нагороджений Георгіївською зброєю (2.06.1915). З кінця 1916 р. — підполковник, начальник повітряної охорони ставки Верховного Головнокомандувача російськими військами у м. Могильові. На Першому Всеукраїнському військовому з’їзді 18–20.05.1917 обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З кінця липня 1917 р. — представник Українського Генерального Військового Комітету при Ставці Верховного Головнокомандувача. Командувач Київської військової округи, з 13.12.1917 — завідувач авіаційною справою української армії. Від 5.12.1918 до листопада 1919 р. обіймає посаду начальника управління Повітряного флоту УНР і одночасно — начальника Тилу Дієвої армії УНР. З 19.03.1920 — т. в. о. начальника (згодом — начальник) управи Повітряного флоту УНР, з 11.07.1921 до 3.11.1921 — в. о. Військового міністра УНР. У 1928 р. повернувся до СРСР. Ймовірно, працював сторожем в одному з колгоспів на Кубані, помер від голоду під час Голодомору (РДВІА. — Ф. 409. — Оп. 1. — п/с 6553; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 91. — С. 71–73; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 223; Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а — С. 16; Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ, 2002. — С. 44, 66).