Юрко Тютюнник - З поляками проти Вкраїни

Опріч того, Петлюра і через П.-П. Штаб надсилав де-коли отаманів, даючи їм директиви таємно від мене. Так між иншим, було надіслано Шепеля. Шепель одержав офіційне уповноваження через П. — П. Штаб на де — кілька повітів Поділля. А від Петлюри він мав таємну директиву заступити Мордалевича, уповноваження якого охоплювали цілих три губерні Правоберіжжя. До того — ж після переходу Мордалевича на бік Радвлади, наказом за підписами Петлюри і моїм заступником замісць Мордалевича — призначено Яворського (Карого). Оскільки останнього підтримував я, Петлюра уже не довіряв йому.

Шепель виїхав на Україну і, заманивши до себе Яворського, обезброїв його і збирався „вивести в росход". Яворському пощастило втікти від Шепеля. Цікаво: Шепель заявив Карому, що заарештовує його „з наказу Юрка Тютюника". Треба зазначити, що Шепель одержав зброю і навіть коней від поляків і з кількома десятками людей перейшов кордон, на Поділля за їхньою допомогою.

Елементи деморалізації та роскладу мали собі підтримку з боку „верховної влади" і боротися проти них було надзвичайно тяжко, особливо з того часу, коли вони переходили на Україну. Ті людці один проти одного інтригували. Одне одного провокували і взагалі своєю поведінкою цілком виправдовували дану їм назву бандитів.

Та й самого П.-П. Штабу не залишав Петлюра у спокою. Він увесь час намагається до складу штабу включити своїх клевретів. Опріч Кузьмінського, до П.-П. Штабу надіслало було Петлюрою свого колишнього головного прокурора — генерала Мошинського та инших. Ця компанія, улаштувавшись у штабі, нишпорила скрізь, і щоб показати роботу, наговорювала Петлюрі ріжних дурниць. Останній їм вірив, бо то-ж були „свої вірні люди". А ті люди фактично був вірнішими тому, хто сьогодня ліпше платив. Вони вже, поминаючи Петлюру, служили просто полякам. Міх іншим, майже всі вони співробітничали і в „Рідному краєві" — органові польської дефензиви (контр-развідки), завданням якого було провокувати галичан.

Я вже згадував Мордалевича. Особисто я його не знаю. Але всі люди, яких я поважав, характеризували особу Мордалевича, як людину, що не провадить боротьби з мотнвів особистих. А таких було мало. Мордалевич був популярною особою серед протирадянських ватажків. Тому я настояв на призначенні командуючим групою — територіально — три губерні. Не тяжко собі уявити кожному, яку моральну депресію викликав перехід Мордалевича на бік Радвлади, перехід без сумніву ідейного характеру. Тоді вперше промайнула в мене думка, чи часом об'єктивні умови на Україні не зміняються в бажаний нам бік на стільки, що відпадав вже рація озброєної боротьби.

По свойому переході на сторону Радвлади Мордалевич в свойому листі до мене з дня 22/VI 1921 року, між иншим, писав:

„Я прийшов до переконання, що майбутність українського народу будується тут… Отже, вказуючи на недоцільність боротьби з якої будь точки погляду, раджу не губити даремно людей і не вносити заколоту і руїни в життя краю без жадної користи для тих же цілей, що сами ставите перед собою… Од керування II повстанчою групою одмовляюсь і дальнішу боротьбу проти Радвлади вважаю безперечно шкідливою для українського селянства і робітництва.

Разом з тим можу констатувати факт, що українська інтелігенція, перед очима якої пройшли всі революційні акції Радянскої влади і наші потуги до створення також чогось революційного, за останні часи, що-раз більше симпатизує Радянському будівництву України і разом виявляє негативне, а підчас і неприховано вороже відношення до закордонних і внутрішніх акцій УНР…

Коли — ж і доводиться говорити про симпатії до Вас революційних українських кол, то вони полягають лише в глибокому переконанні, що логіка фактів і події класової боротьби приведуть і вас до лав свідомих оборонців УСРР".

Я дав відповідь Мордалевичу. У тій відповіді писав: „з боку Росії немає ще гарантій, що не буде замаху на ті національні здобутки, котрі ми вже зробили. Коли буде дійсно вільною від експлоатації з півночи наша країна, тоді та ідея, за яку ми боролися і будем боротися, буде досягнута".

Одночасово з листом від Мордалевича було мені передано листа від Н… — впливового члена Компартії України і відомого радянського діяча. Останній закликав припинити боротьбу. Дав я відповідь на другого листа, в якому писав: „можливо… прийде час, коли не буде росходжень між нами і вами".

Листування було припипено, бо я не одержав відповіді на свої листи. Це листування цілком щире, було єдиним світлим промінем серед темряви інтриг і провокацій, якими оплутували роботу П.-П. Штабу ріжні сили, що бажали використати ту роботу для своїх цілей.