Юрко Тютюнник - З поляками проти Вкраїни

Чернову формально підлягав Яковлев. Опріч того, на пункті в Рівному, куди прибували польські репатріянти та полонені з України, в Чернова була своя військова частина, до трьохсот чоловіка. Ті люди мали зброю і були замасковані під виглядом. охорона пункту.

Чернов рішив увійти в контакт з П.-П. Штабом і з тією метою приїхав до Львова. Поляки в експозитурі, мабуть, мали якісь відповідні зарядження з Варшави тому, що почали досить енергійно тиснути на мене, щоб я погодився на контакт з Черновим. Довго довелося говорити. Чернов ще не раз приїзджав із тією метою до Львова. Проте до контакту у нас не дійшло. Який міг бути контакт між мною і людиною, що вірила лише в „Єдіную недєлімую Росію, во главе с конституціонним монархом?"…

Коли я мотивував своє небажання співробітничати з Черновим тим, що останній є ворогом України, то Фльорек, Ковалевський і навіть сам Юзефський „розуміли" моє принціпове небажання… Але енергійно радили піти на компроміс, бо Чернов зноситься безпосередньо з нач. генерального штабу і має велику протекцію з боку Французької місії у Варшаві.

Розглядаючи об'єктивно відношення поляків до мене в цей період, доводиться прийти до висновку, що одною з цілей, які вони, собі ставили, — було спровокування мене, а вкупі зі мною і цілого П.-П. Штабу на вчинки, які назавжди унеможливли-б для мене поворот на Україну. Звідціль походить і пропозиція Отмарштейнові працювати проти галичан, і тиснення на мене в бік контакту з чорносотенцем Черновим, який дивовижним способом перевернувся на представника Чайковського. Звідціль же походять факти, про які буду оповідати.

Було то коло провокаційних інтриг, в якому зорієнтуватися надзвичайно тяжко, не знаючи цілей польської політики що до України.

Розвідкою П-.П. Штабу відав Кузьмінський. Він працював у найтіснішому контакті і поляками і їм, а не кому іншому, вірно служив. Посилаючи розвідчиків на Україну, він, між иншим, давав їм отруєні цигарки, які йому для тієї мети видавали поляки. Робилося те цілком таємно від решти співробітників П.-П. Штабу, а в тому числі і від мене. Здається не знав про те і Петлюра. Цигарками розвідчики мали труїти радробітників. Про цей факт довідався П.-П. Штаб лише із ноти Радправительства. Та полякам повелося заховати сліди, і вони сказали, що в ноті „звичайний наклеп". Аж 1922 р. я довідався, що „наклеп" був правдою, яка констатувала ганебний факт і що всією цією справою керував з доручення поляків Кузьмінський.

Минав і вересень. Поляки особливо завзято працювали. П.-П. Штаб за їхньою допомогою поширював свою роботу.

Наближався час, коли робота П.-П. Штабу повинна була бути закінченою. Не можна було держати в занадто довгому напруженні утворені на території Україні підпільні організації. Останнім треба було виявити, чи П.-П. Штаб думав виходити на Україну 1921 р., чи ні. А такої відповіди навіть я сам дати не міг, бо врешті рішаюча роля належала полякам. Від них і залежало — чи піде П.-П. Штаб на Україну. Вони рішали те питання безпосередньо з Петлюрою. П.-П. Штаб виконував техничну роботу і за неї відповідав. На мої запитання поляки ухилялися давати ясну відповідь, але говорили, що вирух відбудеться в осени.

В той час Копичинецький постерунок, не повідомляючи П.-П. Штабу, організовує наскок через кордон на с. Чемерівці на Кам'янечині, де перебував маленький відділ прикордонної охорони. Люди одержали від поручника Шоліна зброю, гранати і завдання. Польська кордонна охорона пропустила людей, що йшли на наскок. В результаті в с. Чемерівці дійшло до сутички і червоноармійці, бувши несподівано заатакованими, залишили канцелярію пункту. „Здобич" попала до рук Шоліна, який надіслав її через експозитуру до польського генерального штабу.

Одержавши звіт про „ініціятиву" у вигляді Чемеровецького наскоку, я категорично в писемній формі заборони співробітнікам П.-П. Штабу приймати участь в подібних справах. Перед поляками я запротестував. Організація наскоів у вигляді Чемеровецького, на мою думку, йшла всупереч планам П.-П. Штабу і тільки провокувала його. Завдяки енергічним заходам з боку П.-П. Штабу полякам не повелося перевести в життя наскок на Кам'янець, що вже був приготовлений, тим же ПІоліним. І гадки не може бути, щоб офіцер дійсної польської служби, Шолін, посмів на власну відповідальність робити наскоки на радянську територію через кільки місяців після ратифікації Ризького договору. Про ті наскоки знав польський генштаб, і робилися вони за безпосереднім завданням з Варшави. Шолін і після наскоку залишився начальником постерунку в Копичинцях.