Юрко Тютюнник - З поляками проти Вкраїни

Активну протирадянську роботу в Польщі провадили ніби-то лише два центри: П.-П. Штаб та Штаб Савінкова, що так і залишився в самісінькій Варшаві, в готелі „Брюль". Коло П.-П. Штабу гуртувалися елементи, які помимо иноді невиразного соціяльного обличчя, ясно ставилися принаймні до національного питання. На місце колишньої Россійської імперії утворити національні держави, які-б одна від одної політично не залежали-б. Ось широке гасло, що єднало ті елементи. Розуміється, що коло основного ядра липнули й елементи, що взагалі не мали ніякого сталого ідеалу опріч своїх вузьких егоїстичних інтересів. Останні елементи не мали впливу на основну лінію, що її проваив П.-П. Штаб.

Коло Савінкова гуртовалися ще ріжноманітнійші елементи, ніж коло II.-П. Штабу. Сам Савінков мав значний ухил в сторону „всеросійського" мірника, розуміючи під „всеросійським" всі країни і куточки, де колись-то ступала нога царського жандарма. Гуртувалися коло Савінкова і наївні романтики демократії, без будь-якої класової фарби і „тоже соціялісти" чи простісенькі чорносотенці. Всі вони не мали ні ясного соціяльного обличчя, ні виразно окресленого національного програму. Всі питання характеру соціяльного та національного вважали вони „дражливими" і не висловлювали одверто своїх поглядів що до їх вирішення. Про те і у них була спільна ідея, що об'єднувала їх: вони ненавиділи більшовиків, як партію, що йде на чолі пролетаріяту та переводить в життя диктатуру колишніх пригноблених класів.

Обом центрам і Савінковському і П.-П. Штабові поляки допомагали. Вони мали свої цілі. Еміграційні центри для них були тільки засобами. Метою поляків було знесилення Радянської влади, після чого гадали вони знову спробувати щастя, щоб відновити кордони Польщі з 1772 р. Навіть більше того: мріяли про Польщу від моря до моря та аж до Дніпра. Їхня політика вимагала використання всіх засобів проти зміцнення Радянської влади, яка, що не кажи, а таки поставила греблю польській експанзії на схід.

Поза впливами Савінковського центру та впливами П.-П. Штабу, залишалися елементи цілком анархичні, бандитські, які не бажали визнавати ніяких політичних центрів і навіть своїх власних не засновували. Та проте ті елементи являли собою певну руїнницьку силу. Їх використати теж вирішили поляки. Їхню енергію теж було направлено проти Радянскої влади. Починаючи від Гнилорибова, що був в якихось васальних стосунках з Савінковим і кінчаючи Махном, що перебував у Румунії — всіх збирали до себе поляки і всім допомагали „скидати більшовиків". Власне, перехід Махна до Польщі стався багато пізніше. Але вже в осени 1921 року поляки вживали заходів, щоб якось переправити Махна до Польщі.

На обрію знов з'явився осаул Яковлев, отой самий, що усвій час мав договір з Петлюрою про боротьбу проти більшовиків. Яковлев крутився десь коло Берестя, де була росташована і його „дивізія" на ріжних роботах. Коло самої границі на Волині він мав де-кілька гуртків своїх козаків кількістю 20–50 чоловіка, кожний. Ці гуртки за допомогою польської влади, робили наскоки на радянську територію „з метою розвідки".

Союз Яковлева з Петлюрою, як звичайно у Петлюри, скінчився скандалом — Петлюра не виплатив належних по договору Яковлеву грошей. Поясняв Петлюра свій вчинок тим, що Яковлев „награбував у десять разів більше, ніж йому належало". Хоч в договорі не було вказано, скільки саме належить пограбувати Яковлеву, останній уважав усе награбоване за свою військову здобич, до якої ніхто не повинен мати ніяких претензій, і вимагав заплатити йому по договору.

Якось приїзджає Яковлев до Львова. Стрічаю його у дворі, де містилася експозитура ч. 5. Виявилося, що і його „політику" підтримують поляки. Стрінувши мене, Яковлев зараз же рішив використати випадок. Заговорив про невиконані договір і просив моєї допомоги в одержанні грошей від Петлюри. Його прохання не дало ніяких наслідків, бо я вважав неможливим для себе устрявати до тієї брудні історії. Тоді Яковлев запропонував, щоб я взяв його до спілки собі. Цього я вже не чекав. Та хоч несподіванкою була для мене остання пропозіція, але я зразу відмовива від „союзу" з Яковлевим.

Осаул Яковлев ще не раз приїзжав до Львова і одержував од експозитури ч. 5 гроші, зброю та инше. Він підготовлявся вирушити з Польщі цілою дивізією, і через Київ пройти до Новочеркаська. Не знаю, які в його для того засоби були, але, як відомо, він навіть і не вирушив, не то щоб пройшов.

На Волині в м. Рівному з'явився полковник російської служби Чернов. Була то середнього росту людина, зі сивиною в голові, аристократичного виховання. В П.-П. Штабі були відомості, що Черниов був уповноважений Чайковського, який перебував ніби-то в Парижі. У всякому разі невідомо де, а в Чернова була впливова рука, що його підтримувала. Він не дуже рахувався з місцевою польською владою і навіть з експозитурою ч. 5. Чернов зносився безпосередньо з польським генштабом і звідтіль одержував гроші для своєї роботи. Він видавав і редагував газету „Волинське Слово" в м. Рівному…