Юрко Тютюнник - З поляками проти Вкраїни

Робота Гулого в Румунії майже не була під контролем П.-П. Штабу. Гулий підлягав безпосередньо Петлюрі, котрий зносився з Гулим иноді через Штаб, иноді безпосередньо, даючи Гулому директиви, про які П.-П. Штабові не було відомо. Взагалі Штаб Гулого подавав у звітах, що на півдні України ситуація є такою, що коли ми не вирушимо на Україну, то на чолі повстання, яке повинно вибухнути стихійно, стануть монархісти.

В П.-П. Штабі були відомості, що з уповноваження Петлюри Данильчук провадить якісь переговори з польським генштабом у Варшаві. В тих переговорах активну участь приймав і Юзефський, До Варшави разів кілька їздили Ковалевський та Фльорек. До Львова приїзджали французькі офіцери з місії.

Савінков надіслав до П.-П. Штабу свого представника, капітана Гомоліцького, який вручив мені такого документа:

До генерального хорунжого Української

Народньої Республіки пана Тютюника

Вельми поважаний Пане Генерале!

Ліквідаційна комісія руського Евакуаційного комітету має за честь повидомити Вас, пане генерале, що для зносин з Вами в справах політичної праці на Україні руської групи є призначеним пан капітан Володимир Гомоліцький. Ліквідаційна комісія ласкаво прохає Вас, пане генерале, сприяти діяльністі пана Гомоліцського в мірі, яку знайдете можливою.

Зі щирим поваженням Б. Савінков.

25/VII 21 року.

З усього було видно, що поляки до чогось готуються. Часом офіцери експозитури похвалялися, що швидко підуть „бити більшовиків". У всякоку разі в П.-П. Штабі не знали, чого можна чекати від поляків на завтра. Петлюра та його правительство в Тарнові мовчали. Тільки останнє прибрало бучну назву „Правительство поворуту на Україну".

Годі було відгадати, що саме робилося у Варшаві серед Польського Правительства. Мені здавалося, що й там серед самих керуючих польських кол не було єдности в думках відносно підтримки П.-П. Штабу. Офіцери Польск. Ген. Штабу та експозитури ч. 5 раз-у-раз нарікали на польского міністра закордонних справ Скірмунта та на Яна Домбського за їхні договори з Радянським правительством.

Певно тільки, що і в самому польському уряді поміж його членами панувало дві думки. Одна частина міністрів, хоч про людське око, бажала виконувати підписані від імени Польщі договори, а друга — вважала можливим підписувати будь-які договори і не думаючи їх виконувати.

В Польському Генеральному Штабі не знали, яка-ж течія врешті переможе. Та власне Ген. Штаб не дуже то й уважав на думку своїх урядів, що змінялася майже кожного місяця. Ген. Штаб провадив свою політику за вказівками Пілсудського і що до нас додержував твердої лінії.

Де-кого з емігрантів польська влада таки вислала з Польщі, згідно з договором з Радян. Правительством. Між висланими опинився і Омелянович — Павленко, який власне тоді нікому нічим не загрожував, бо не провадив активної праці. Його Петлюра таки одставив від інтернованих вояків і певно не обійшлося без Петлюриного впливу і при висланні колишнього командарма з Польщі. Поляки віддячилися Омельновичові-Павленкові за його вірну службу під час війни з Червоними військами р. 1920. Розуміється, що Петлюра „нічого проти не мав", щоб і мене було з Польщі, та оскільки я працював активно і був у тісному контакті з Польським Генер. Штабом, останній не вважав можливим запропонувати і мені виїхати. Навпаки, Польським Генер. Штабом було вжито всіх заходів, щоби залитишити поки-що мене на терені Польщі. В Польському Ген. Щтабові збиралися виконати договор відносно мене в досить оригінальний спосіб: вислати мене з Польщі, тільки не на Захід, а на Радянську Україну, озброївши перед тим.

В експозитурі ч. 5 чомусь таки сподівалися, що з міністерства може приїхати до Львова урядовець і привезе мені паспорта для виїзду. Майор Фльорек, та пор. Ковалевський радили мені не прийняти паспорта, коли-б його було привезено. Своє відмовлення повинен був я мотивувати теж оригінально: зректися свого прізвища і для доказу показати свій паспорт на ім'я Полозова. Паспорт мені видано з Тарнопільського магістрату. Та всі ті заходи й поради намарно пішли, бо ніхто так і не приїздив із Варшави, щоб запропонувати мені виїхати.

Тим часом наближалася зима. П.-П. Штаб мусів так чи инакше кінчати своє існування. Ні я сам, ні співробітники не могли погодитися на перетворення Штабу на орган польської розвідки, вважаючи наш Штаб за орган бойовий.

Що до перетворення нас на польських розвідників, то й такі тенденції иноді можна було помітити у поляків. До зими залишалося лише де-кілька тижнів. Коли до зими Партизансько-Повстанчеському Штабу не повелося-б вирушити на Україну, то мною було рішено перенести керуючий центр з Польщі та реорганізувати весь апарат знизу до верху. Поляки мабуть зрозуміли мої наміри і рішили і рішили використати їх у найбільше відповідний для себе спосіб.