Юрко Тютюнник - З поляками проти Вкраїни

Увесь день 26-го жовтня група перебувала коло кордону. Не трапилося ніяких перешкод з боку поляків. Як наступила темрява, група вирушила до місця переправи на р. Збручі. В групі було 457 чоловіка старшин та козаків. На всіх людей малося 4 кулемети системи „Максима", один кулемет системи „Люіса", 20 штук ручних гранат, 210 рушниць та 38000 набоїв до них.

Підійшовши до р. Збруча (до греблі, де малося переходити кордон), було вислано розвідку, яка знищила дротяні загороди з польської сторони (польську варту на ніч і на попередні було знято польською владою) і посунулося дальше греблею в сторону більшовиків. Перед самим кінцем греблі біля млина розвідка знову наткнулася на дротяні загороди (більшовицькі), котрі під шум млинового колеса було знищено так ловко, що вартовий червоноармієць, який кінці стояв на греблі біля будки, спеціяльно вабудованої для вартового, нічого не чув. Слідком за розвідкою було послано одну сотню кінного полку (в пішому ладу, бо коней не було), яка разом з розвідкою захопила млина. Вартовий червоноарміець, забачивши таку оказію, не зробив ніякого опіру і втік. Уже десь далеко він вистрілив.

На лівому березі річки Збруча проти греблі лежить с. Козинці, де довелося поставити заставу. Під охороною виставлених застав група продовжувала переправу через річку на лівий беріг"… Чи варто доводити, що про всю оту Копичинецьку історію чудесно були поінформовані у Варшаві не лише Генеральний штаб та Пілсудський, а й ціле польське правительство? Не ким-небудь иншим, а лише останнім було вислано оту саму комісію, що за докладом сотника Оксюка об'їхавши всю прикордонну смугу в районі постерунку, зробила невеличку ревізію постерунку і, довідавшися в чому справа, не зробила і жадної перешкоди чи допомоги і від’їхала. Поїхала собі комісія до Варшави і склала звіт, перед ким слід, що все робиться так, як заряджено згори. Поляки майже одвертою силою випирали людей на боротьбу, всуперечь договорові та нотам, що посилалося радянському правительству. Проте вислано людей напівозброєними, обідраними, босими… Польському правительству не шкода було тих людей, бо вони були не поляками, не шкода було української крови, що, об'єктивно розглядаючи, мала литися в інтересах польського імперіялізму, що зазіхав на землі українського народу [10] Після цього докладного опису підготовки „повстання" варто знову звернутись до нот польського уряду. В ноті з 3 листопада 1921 р Скірмунт пише: … „3 огляду на нове звернення українського уряду, ми категорично повторюємо спростовання, що з боку польської влади не було і не могло бути жадної підтримки банд і цілком виключеним є підкріплення їх зброєю й амуніцією" (стор. 56). У другій ноті, з 25 листопаду, Скірмунт знову урочисто запевняє: … Польський уряд, підписуючи мирового договора, зобов’язався ні утворювати, ні визнавати, ані підтримувати на своїй території жадних організацій, які готують повалення радянського ладу. Ці зобов’язання польський уряд безумовно виконує"… (стор. 68). Яким жалюгідним белькотінням виглядають оті чесні запевнення тепер, коли після мемуарів Тютюника нам достоту відомими є всі обставини підготовки чергової інтервенції! ( М. Л .) .

Той самий Шолін, що я згадував, — офіцер польської служби і начальник Копичинецького постерунку, зліквідував останній та вирушив укупі з південною групою на Україну. З собою він забрав і решту поляків, що були на постерунку.

Одночасово з південною групою в напрямку на Кам'янець було пущено поляками і загін сотника Дуткевича, що у свойому складі нараховував до двохсот чоловіка.

Після виходу південної групи, поляки в такий же засіб перевозять із таборів Каліша та Олександрова в район ст. Моквина, на Волинь, коло 1500 чоловіка, щоби зорганізувати другу „північну" групу. Ця група перебувала в районі ст. Моквина більше тижня. Всіх людей було росташовано по селах, що навколо станції. Місцева поліція виконувала ролю квартир'єрів та доставляла харчі. З тою групою мав рушати і Парт.-Повстанчий штаб.

Зі Львова від Парт. — Повстанчого штабу до Варшави та Кракова було послано по зброю поручника Полякова (Галайду). З Польського Генерального Штабу спеціяльною телеграмою викликають до Варшави поручника Ковалевського, де він одержує останні директиви. Поручник Поляков дістав зброю з Краківських та з Варшавських складів та привіз її до Львова.

До Рівного з Варшави було послано ротмістра Княжелуцького, одного з ад'ютантів Пілсудського, та полковника Славика з кадром пілсудчиків, що походили з України. Княжелуцький мав на місці влаштувати марш групи до кордону та самий перехід на радянську територію. Він мав належні уповноваження з Варшави і його вимоги виконувала вся місцева адміністрація. Полковник Славик мав инші завдання, про які мені повелося довідатися лише після повороту з рейда.